У 2005 році, з огляду на історичне значення подій осені 2004 року, названих «Помаранчевою революцією», Президент Віктор Ющенко своїм указом заснував нове державне свято – День свободи, яке тепер щороку відзначають 22 листопада, за офіційною версією, «для утвердження свободи та демократії, виховання почуття національної гідності».
Цього року виповнилося 5 років від дня «помаранчевого майдану». Через певний час ставлення до тих подій стають усе більш неоднозначними. Одні, як і раніше, називають їх «апофеозом української демократії», «проявом душі українського народу», другі – добре спланованим та оплаченим сценарієм захоплення влади, а треті – впевнені, що почасти це було і народне волевиявлення, і вміла маніпуляція людьми.
Трактування тих подій може бути найрізноманітнішим. Але факт залишається фактом: «помаранчевий майдан» був, і він вніс свої значні зміни у життя країни, у життя народу в цілому і кожного громадянина нашої держави зокрема.
Ми поцікавилися у одеситів, що для них значить «Помаранчева революція» і що змінилося в їхньому житті.
Олексій ВОЛОВИЧ, вчений:
Помаранчева революція не зовсім відповідає класичному визначенню революції як суспільного явища, оскільки вона не призвела до різкого стрибкоподібного переходу від одного стану українського суспільства до іншого. Проте, не змінюючи існуючого ладу в нашій країні, Майдан змінив нас самих, наші душі, дав нам зрозуміти, що ми – громадяни, і від нас залежить якою буде наша Батьківщина завтра. Особливістю помаранчевої революції є те, що її учасники переважно вийшли на Майдан не заради підвищення зарплати, поліпшення соціально-економічних умов життя. Передусім, люди вийшли на Майдан заради Свободи, тому що лише вільна людина може бути Людиною. Люди вийшли на Майдан не для того, щоб мати якісь матеріальні блага, а для того, щоб бути вільними. А коли вони будуть вільними, то вони і матимуть те, що задовольнятиме їхні духовні і матеріальні потреби.
Якщо всередині країни Помаранчева революція поділила українську націю на її поборників і опонентів, то переважна більшість народів світу сприйняла її як унікальне явище в новітній європейській історії. Помаранчева революція високо підняла авторитет нашої держави у світі, який, на жаль, було втрачено через недолугість «помаранчевих лідерів». Завдяки Помаранчевій революції світ нарешті дізнався про існування Української держави і української нації. Як казали самі європейці, «в дні Помаранчевої революції в Києві билося серце Європи". Український народ, який рішуче заявив про своє право відстояти свободу і демократію, переконливо довів, що він є європейським народом, який завжди тягнувся у своєму розвитку на Захід – до Європи.
В кінці листопада 2004 р. мені довелося бути на Майдані з нейтральними людьми – іноземцями з різних країн світу – учасниками наукової конференції, яка проходила в готелі «Козацький», розташованому на Майдані Незалежності. Тоді вони з захопленням, в один голос казали, що такого святкового настрою, таких добрих очей і посмішок вони не бачили ніколи під час демонстрацій і соціальних заворушень. Справді, на Майдані ви не могли побачити п’яних і почути брутальну лайку. На Майдані не було перекошених злістю облич, там лунали сміх і пісні, там відчувалася атмосфера і енергетика Свободи. Бо там знаходився цвіт української нації, переважно студенти – розумні, освічені і позбавлені комплексу меншовартості молоді люди.
Наслідком Помаранчевої революції стало те, що вперше у вітчизняній історії зміна влади відбулася не заплановано, не за підготовленим сценарієм, а спонтанно завдяки Майдану. Вперше в політичній історії України деякі представники колишньої влади змушені були залишити свої пости і повністю випали з номенклатурної обойми. Такого раніше ніколи не було. Поняття номенклатури стало відносним, і сама номенклатурна система стала розпадатися. Ніхто із правлячої еліти не може бути впевненим в тому, що він залишиться при владі рік або два. Сьогодні ніхто не знає, що буде через 3 – 5 місяців. Така ситуація є наслідком перманентної, часто несподіваної і непередбачуваної структуризації політичних сил, коли одні політичні коаліції розпадаються, а інші створюються, причому часто ситуативно і не надовго. Опозиція приходить до влади, потім знову стає опозицією. І це добре. Це свідчить про паростки демократичного устрою в нашій державі.
Доля країни надто важлива для мільйонів людей, щоб доручити її купці політиків і чиновників. Природа чиновників усіх рівнів у нас поки що така, що вони в основному працюють на себе, а працювати на громаду їх треба примушувати. Народ (громадянське суспільство) має наймати собі добросовісних чиновників від Президента до останнього клерка і контролювати їх діяльність на основі існуючого законодавства. Усі мають бути рівні перед законом, незалежно від соціального статусу тієї, чи іншої людини. Не повинно бути подвійних стандартів в політиці і в державному управлінні. На сьогодні найбільш актуальним є самоорганізація і самоуправління громади, тобто реальна передача владних функцій громаді. Якщо громада в кожному селі, районі, кожному місті – великому і малому – не буде нести відповідальності за стан справ, не контролюватиме владу, то ні про які демократичні зрушення і перехід до громадянського суспільства годі й думати.
Народ не повинен дозволяти політикам розділяти його і грати на штучних протиріччях і суперечностях. Люди на Заході і Сході України – один народ, і всі вони українці незалежно від етнічного походження, і їм нічого ділити поміж собою. Необхідно раз і назавжди скинути штучно створені мовні і цивілізаційні бар'єри між Сходом і Заходом України. Сьогодні найголовніше завдання – об’єднати два Майдани – помаранчевий і біло-синій, і щоб ці два майдани трансформувалися в один – Український Майдан під одним прапором – Державним прапором України.
Я останнім часом як вчений усе більше думаю про те, як об’єднати два майдани, їхні ідеї, щоб у підсумку людям краще жилося.
Ольга Вікторівна, працююча пенсіонерка:
– Що змінилося? З кожним роком помітно ставало усе гірше й гірше. Свобода слова, як, нібито, одна з перемог "майдану 2004 року", для мене не стала чимось особливим. Я й раніше не боялася висловлювати свою думку, принаймні тоді, коли нею цікавилися. А ось деякі з журналістів скаржаться на те, що свободу висловлювань сьогодні намагаються якщо не придушити, то приглушити. Конкретний приклад – ситуація із телевізійним каналом АТВ або "Град", які чомусь називають "опозиційними". А вони ж, взагалі, говорять те, що й більшість із нас, простих одеситів. То ж для кого вони у опозиції?
Що стосується матеріальної сторони питання? Ціни за ці роки зросли утричі. Мої півтори тисячі, які я одержувала на місяць п'ять років тому, давали можливість досить пристойно існувати. Сьогодні вони перетворилися у копійки, на які хіба що можна абияк зводити кінці з кінцями. Ціни ж піднялися абсолютно на усі продукти харчування, товари першої необхідності та комунальні виплати. Дивує, з яким самовдоволенням Прем'єр-міністр щоразу повідомляє про свої економічні досягнення. Невже є ще хтось такий, хто, як і раніше, вірить словам Юлії Тимошенко про те, що жити, завдяки неймовірним зусиллям уряду, стало й стає усе краще й краще?
Надія залишилася лише на вибори, на те, що до влади прийдуть професіонали, які змінять «помаранчеву» команду, що вміє лише гарно говорити і багато обіцяти, нічого не виконуючи.
Наталія, еколог, 27 років:
– День свободи? Не знаю такого свята. Помаранчева революція?! Ну так. Я там була. Мені дуже сподобалася сама атмосфера Майдану. Тоді ті, хто в це повірив, і поїхали туди не за гроші, а за переконанням, проявили там свої кращі якості. Надії було багато. Тепер влада трохи розчарувала. Особливо невміння політиків домовлятися один з одним. Найстрашніше для країни – їхні амбіції. Спасибі, що нагадали про цю дату. Добре, що Ющенко узаконив цей день. Відзначу, що стало занадто багато свободи з того часу, тільки не в кращому розумінні цього слова. Занадто вільно стало особливо політикам. Тому хотілося б, щоб ця свобода мала якісь рамки. Економічно стало важче. Можливо, співпало багато моментів. Але я не економіст. Особисто для мене стало важче із грішми. Мене й скорочували на роботі за цей час. А взагалі, з'явилася недовіра до усіх політиків. Я їм не довіряю. Коли вони так багато обіцяють, постійно говорять гучні фрази, тепер я просто сміюся і не знаю за кого голосувати. Хочеться когось нового. Мій висновок із усього того, що наша влада робить: на неї розраховувати не варто, а треба сподіватися лише на себе і на Бога.
Володимир, моряк, 21 рік:
– На Майдані у дні Помаранчевої революції, на жаль, не був. Там, напевно, було цікаво. За ці роки закінчив морське училище і навіть встиг вже сходити у рейс. Щоправда, зараз із роботою важко. Але, загалом, поки що в мене усе в житті є.
Світлана, студентка, майбутній художник, 23 роки:
– День свободи? Київ, Майдан Незалежності, 2004 рік? На Майдані не була, але хотілося тоді поїхати. Сиділа перед телевізором і дуже хвилювалася, щоб з тими, хто вийшов на Майдан, нічого не сталося, щоб не було кровопролиття. Дивилася, і по наївності здавалося, що лідери Помаранчевої революції духовно багатші за тих, що були при владі. Тепер, вже подорослішавши, розумію, що в політиці немає щирості. А взагалі, будь-який досвід сам по собі позитивний. Звичайно ж, багато чого склалося не так, як би хотілося. Але я оптимістка і вірю, що усе буде гаразд.
