Людина діла, депутат, професіонал

Микола Дмитрович Боровський належав до людей, які запам’ятовувалися одразу. Запам’ятовувалися неймовірно глибоким знанням питання, що розглядалося, і дуже високим рівнем вимогливості до себе та колег. Мене вражало, як легко на засіданнях депутатських комісій, виконкомах і сесіях міської ради він «ловив» промовців на неточностях і спробах показати ситуацію у вигіднішому світлі. Був суворий в оцінках. І сперечатися з Боровським було вкрай складно: для цього треба було знати питання не гірше від нього, що досить проблематично. Він не боявся братися за найбільш трудомісткі проекти. Завдяки його працездатності і умінню сконцентрувати сили заради досягнення поставленої мети всі завдання вдавалося розв’язувати вчасно. Останній приклад цього – здавання масштабної траси «Північ – Південь», яка з’єднала протилежні частини Одеси.

Сьогодні, коли Миколи Дмитровича вже немає з нами, багато рис його характеру стають зрозумілішими.

Він народився у 1936 році, в одному із сіл Любашівського району. Восьмирічним хлопчиною втратив батька, який загинув на фронті, як старший, допомагав мамі справлятися з трьома дітьми. Дитинство закінчилося для нього рано. Довелося серйозно задуматися про майбутнє. Допитливий розум привів Миколу Дмитровича до Харківського автодорожнього інституту. Після закінчення вузу Микола Боровський одержав розподіл до Одеси, до Одеського спеціалізованого управління екскавації. І пропрацював там все життя. Був механіком, начальником дільниці, головним механіком, головним інженером, директором.

Першим об’єктом, на якому працював Боровський, став Строганівський міст. Так майбутній Почесний громадянин Одеси допомагав рятувати міст, названий на честь першого Почесного громадянина нашого міста, тодішнього генерал-губернатора Новоросійського краю Олександра Григоровича Строганова.

У 1967 році йому довелося будувати Іванівський шляхопровід, а потім, через десятиліття, двічі займатися його реконструкцією. Микола Дмитрович брав участь у спорудженні «Центролиту» і «Пресмашу», «Холодмашу» та «Мікрона», Припортового заводу і комплексу санаторію Куяльник. Був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть».

Беручи до уваги клопотання колективів ТОВ «Одеське спеціалізоване управління екскавації», ТОВ «Стікон», ЗАТ «Виробниче будівельно-монтажне об’єднання «Одесбуд», звертання холдингової компанії «Мікрон» і враховуючи величезні заслуги і великий особистий внесок Миколи Дмитровича Боровського у розвиток економічного, науково-технічного і будівельного потенціалу Одеси, високий професіоналізм і особисту відповідальність, людяність і безкорисливість у виконанні громадянського обов’язку (він дев’ять разів обирався депутатом міської ради, очолював постійну депутатську комісію з житлово-комунального господарства, з землевпорядкування та земельних правовідносин), багаторічну благодійну та громадську діяльність, Одеська міська рада у 2008 році ухвалила рішення щодо присвоєння йому звання «Почесний громадянин міста Одеси».

Кандидат технічних наук і любитель творчості Омара Хайяма Микола Дмитрович завжди знаходив час для занять наукою. На основі своєї практичної роботи написав півсотні наукових праць.

Гадаю, що сьогодні саме таким і повинен бути депутат місцевої ради мільйонного міста – компетентним, працездатним, авторитетним, відповідальним. Вшановуючи пам’ять нашого земляка, виконком Одеської міської ради ухвалив рішення щодо перейменування частини вулиці Промислової, де розташоване підприємство, яким керував Микола Дмитрович, у вулицю Миколи Боровського. Незримо він залишається серед нас...

Світлана МАРШИНА,«Одеські вісті»

Обличчя з фотокартки

Ця фотокартка давно зберігається у редакційному архіві. Дивлячись на неї, згадую зустріч дворічної давності у курортному містечку Коблево Миколаївської області. Туди, у гості до колег, приїхала повним складом Координаційна рада з питань місцевого самоврядування на чолі із головою обласної ради М.А. Скориком.

На спільному засіданні відбувся широкий обмін думками з питань формування місцевих бюджетів, було затверджено текст Звернення до керівників країни щодо необхідності подальшого розвитку місцевого самоврядування.

На тій зустрічі виступили заступник голови Ізмаїльської районної ради М.З. Іванова та її колега із Арциза – Л.М. Радулова. Їх слухали із великою увагою, ставили багато запитань. Солідну аудиторію (а в залі сиділи голови районних та міських рад, представники виконавчої влади двох областей) вони привернули не лише досить вражаючими цифрами щодо наповнення місцевих бюджетів, але й професійним підходом до аналізу проблеми.

Воно й не дивно. Адже ці дві жінки свого часу одержали вищу економічну освіту. А потім ще стали й магістрами управління. До слова, два дипломи і в їхньої колеги із Кілії – Л.Д. Карастойки.

З’явилося бажання довідатися, а який у них стан справ зараз, чим заповнений їхній робочий день? Виявилося, що Людмила Миколаївна Радулова разом із депутатами райради, представниками виконавчих органів щодня відвідує по кілька сіл, щоб остаточно визначитися із переможцями змагання за кращий санітарний стан, розвиток інфраструктури, розв’язання побутових проблем. Воно в них проходить по п’яти номінацях, серед яких навіть організація культурно-масової роботи та розвиток спорту на селі.

У Марії Зіновіївни Іванової інші турботи. Йде підготовка до чергової сесії райради і потрібно організувати роботу усіх постійних комісій. Вона з особистого досвіду (у минулому скликанні обиралася головою райради) знає, що багато проблем треба розв’язувати на таких засіданнях, тоді більше часу залишається на сесії для обговорення головних питань соціально-економічного розвитку району.

Людмила Дмитрівна Карастойка теж майже щодня у роз’їздах. То зустріч із виборцями, то розгляд конфліктних ситуацій, то прийом із особистих питань. Тому й розмова з нею вийшла досить короткою. Вдалося лише уточнити, що на посаді заступника голови райради вона працює вже двадцятий рік.

– І не забудьте відзначити, – додала вона, – що увесь цей час працюю з тим самим головою райради – Володимиром Борисовичем Боделаном.

Досить завидна сталість. І в цьому не можна доглянути «чиюсь руку», чиюсь протекцію. Як і в тому, що її арцизька колега Людмила Радулова обирається на посаду заступника голови райради третю каденцію.

У наш час люди на селі усе бачать і усе оцінюють не за плакатами та гучними обіцянками. Вони добре знають, хто по-справжньому прагне допомогти їм у нелегкому житті, охоче відгукується на кожний їхній наказ.

Олексій СТЕПАНОВ