Одеса– всесвітньовідомемісто-порт, зпершихднівсвогоіснуваннязарядженебагатомовнимоптимізмом, неповторнимгумором, замішанимнатрадиціяхорганічнопоєднанихміжсобоюетносів: українців, росіян, євреїв, болгар, молдаван, греків, італійців…
ПроцевамповідаєкоженжительПівденноїПальміри, якийповажаєїїславнуісторію, щовикарбуваланасвоїхдвохсотлітніхзлишкомскрижаляхбагатославетнихсторінок. Вонипов’язанізосвоєннямпершихвітчизнянихпароплавів, першоїзалізничноїексплуатаційноївітки, першогопідводногочовнаконструкціїСтепанаДжевецького.
Щойно ми відзначили День працівників ракетно-космічної галузі України та Всесвітній День авіації і космонавтики. І хоч Одесу від космодромів Байконур та Плісецьк, звідки здійснювалися перші старти балістичних ракет і космічних кораблів, у тім числі з людьми на борту, відділяють тисячі кілометрів, їх назавжди поєднали між собою видатні вихованці південного українського чорноморського міста – конструктори ракет і двигунів до них, фундатори аерокосмічної галузі колишнього Радянського Союзу, академіки Сергій Корольов і Валентин Глушко, льотчики-космонавти Георгій Добровольський і Георгій Шонін.
Це сьогодні кожен школяр-старшокласник, який цікавиться історією освоєння космосу, може розповісти, наприклад, що Сергій Павлович Корольов, чиї дитячі та юнацькі роки пройшли в Одесі, є творцем першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети, ракети-носія «Восток» та її численних модифікацій, першого штучного супутника Землі, космічних апаратів «Ехо», «Венера», «Марс», «Зонд», «Електрон», «Космос», «Молния-1», «Луна», кораблів «Восход» і «Союз». Його земляк Валентин Глушко дав путівку в життя п’ятдесяти типам рідинно-реактивних двигунів, котрі успішно використовуються і понині. Саме ці двигуни виносили на навколоземну орбіту першого космонавта планети Юрія Олексійовича Гагаріна півстоліття тому.
Після завчасної смерті Сергія Павловича Корольова у 1966 році Валентин Петрович Глушко очолив космічні дослідження тодішнього Радянського Союзу, що здійснювалися науково-виробничим об’єднанням «Енергія». Апофеозом його багаторічного творчого «польоту» стало створення надпотужної ракети-носія «Енергія» і пілотованого космічного корабля багаторазового використання «Буран». За своїми параметрами і можливостями вони перевершували тогочасні закордонні аналоги середини 80-х років минулого століття. Серце Валентина Петровича Глушка перестало битися 10 січня 1989 року.
Імена обох видатних представників ракетно-космічної галузі стали відомими широкому суспільному загалу лише після їх смерті. Тоді люди дізналися, що обидва Головних Конструктора були двічі Героями Соціалістичної Праці, лауреатами Ленінської і Державної премій СРСР, академіками, кавалерами багатьох орденів і т.д. і т.п.
Але ще довші роки замовчувався той факт, що долі обох були «прокотковані» репресивними механізмами 30-40-х років ХХ століття. За свідченням близького друга С. Корольова генерал-лейтенанта Г. Тюліна, коли за доносом було заарештовано Валентина Петровича Глушка і оголошено його ворогом народу, Сергій Павлович публічно заявив, що не вірить, буцімто Глушко ворог народу. Вчинок цей, без сумніву, вимагав за тогочасних умов справжньої сміливості і громадянської мужності, допевна пом’якшивши дальшу долю В.П. Глушка. У цьому був весь Корольов, талант і сила волі якого привели його на посаду Головного Конструктора. Але це було значно пізніше, вже по закінченню Великої Вітчизняної війни.
А першою реакцією влади на заяву молодого вченого став арешт С. Корольова. Свою роль у цьому зіграли також поклеп, написаний до НКВС його колегою-заздрісником, і розстріл маршала Тухачевського, який всіляко підтримував талановитих конструкторів-ракетників.
– 27 червня 1938 року мене було заарештовано органами НКВС за звинуваченням в участі у антирадянській організації, у котрій я працював, як мені повідомили у ході слідства. Я звинувачувався у шкідництві у галузі нової техніки, – писав С.П. Корольов у своїй біографії. – Восени того ж року мені було винесено вирок Верховного Суду – десять років ув’язнення. Підставою послужили свідчення директора НДІ.
А потім, за свідченням вже згадуваного генерала Г. Тюліна, була Колима, де Корольов працював землекопом… Цинга, після котрої втратив половину зубів… Треба було бути Корольовим, аби не зламатися у таких умовах.
Доля кілька разів під час перебування Сергія Павловича у ГУЛАГу рятувала його від смерті. І, зрештою, завдяки зусиллям матері, відомих всій країні льотчиків Громова і Гризодубової, авіаконструктора Туполєва (тоді теж «ворога народу») привела його до казанської, а згодом підмосковної «шарашки» – берієвського конструкторського бюро для ув’язнених.
А 27 лютого 1944 року було ухвалено рішення про дострокове звільнення Корольова. Хоча, працюючи над виконанням надсекретних оборонних замовлень, він подовжував знаходитись під наглядом, мов небезпечний злочинець. Відомий льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу Марк Галлай у своїй документальній повісті «Випробувано в небі» так згадує про тогочасну зустріч з Корольовим:
– Переді мною сидів конструктор, чиє прізвище вже давно було широко відоме серед авіаторів. Велика, сильна людина, не зламана жорстокими випробуваннями, котрі випали на його долю у тюрмах і таборах».
Втім остаточно клеймо «ворога народу» було зняте з Сергія Павловича Корольова аж 1957 року, після того, як йому було вручено першу Золоту Зірку Героя Соціалістичної Праці…
