Про що мовчить рілля?
Одразу собі насамперед хочеться відповісти – вона не мовчить. Вона «плаче» гірким полином-травою і величезними бур'янами. Занедбана, забута родюча кучурганська земля. На цьому відрізку, трохи лівіше від автотраси Кишинів – Одеса, відкривається сумна картина: усе виглядало, як після війни або цунамі. Але ж і цей польовий стан, і ангар на 150 одиниць сільгосптехніки, і склади для добрив, і кухня з кімнатою відпочинку для механізаторів – все це було, і було зовсім нещодавно. А ще був радгосп-завод з вирощування і переробки винограду, прищеплювальні майстерні, яблуневі сади. Чому про все гарне ми зараз говоримо у минулому часі? Чому стали байдужими до всього, що оточує нас, до майбутнього дітей і онуків? Чому живемо за принципом: після мене – хоч потоп?
Років дев'ять тому радгосп-завод «50 років Жовтня» був одним з найкращих не лише в районі, але й в області. Створений у 1947 році, він набирав обертів, виходив у лідери, змагався з таким же радгосп-заводом їм Суворова. Сусідній – утримався, встояв, а цей... Очевидно, той потрапив у добрі руки.
Колишній директор Павло Миколайович Каплун, на жаль, переніс операцію, і не хотілося його тривожити. Але як розповідали мені селяни, він зі сльозами на очах згадує своє дітище, тепер розкрадене, розбазарене, зубожіле, як і основна частина його працівників. Адже тільки вдуматися – понад 1000 чоловік, які працювали на виноградниках, у садах, молочнотоварній і свинарській фермах, на овочевих плантаціях, одразу стали безробітними. Затрималося в конторі трохи більше десяти чоловік і все... Решта? Хто торгує на місцевому базарі контрабандним товаром, хто змушений шукати роботу в обласному центрі, хто ще десь.
У 2001 році колишній сільський голова В. Чепой, нібито з дозволу Академії аграрних наук, передає у власність приватному підприємству «Вин-Агро» (директор А.І. Попов) 500 гектарів з 2,5 тис. гектарів землі, закріпленої за господарством, під садіння виноградника. Його дії були незаконними, за що він поплатився посадою. Директор Д.В. Гонца через кілька років цьому ж «Вин-Агро» продає майно, що залишалося в господарстві: місткості під зберігання виноматеріалу, холодильники, частину складу та ін. Господарство за все це виручило всього близько 700 тис. гривень, тоді як одна ємність під зберігання виноматеріалу коштує більше за цю суму. Про все це при зустрічі говорили депутат сільської ради, колишній агроном господарства з 35-річним стажем роботи В.С. Кирієнко, депутати М.М. Доносіян, Б.Є. Крижанівський, сільський голова А.П. Левицький та інші. «Вин-Агро» засіває всього140 гектарів із всієї отриманої площі, мабуть, більше землі не потребує. Решта землі «гуляє». Зате всі стовпчики, дріт із занедбаних виноградників перекочували до новопосаджених виноградних саджанців.
З 2002 року селяни починають писати скарги до усіх інстанцій, аж до Міністерства аграрної політики і тодішнього Прем'єр-міністра, щоб на проблему, що утворилася тут, хоч якось звернули увагу.
– За останні сім років при управлінні господарством Д.В. Гонцою цілком розвалилося господарство, яке у недалекому минулому було мільйонером, утримувало всю соціальну сферу села. Воно фактично перетворилося на господарство-банкрут. Робітникам роками не виплачується заробітна плата. Має майже мільйон гривень боргу, зокрема й перед бюджетними організаціями. До бюджету сільської ради не надходить ані копійки.
Люди зверталися із проханням передати частину земель, які не обробляються господарством, сільській раді для подальшого розпаювання жителям села.
У жовтні минулого року сільрада одержала відповідь від заступника міністра аграрної політики України Р.М. Шмідта. Серед іншого в офіційній відповіді було написано:
«Розподіл земельних ділянок ДП «Кучурганське» між працівниками та пенсіонерами даного господарства можливий лише після припинення права постійного користування землею...
Ухвалою господарського суду від 4.10.2007 року керівника ДП «Кучурганське» Д.В. Гонцу відсторонено від виконання своїх посадових обов’язків, а їх виконання покладено на розпорядника майна, арбітражного керуючого Г.І. Верлана до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника. У даний час Мінагрополітики спільно з органами місцевого самоврядування вирішують питання щодо призначення нового керівника ДП «Кучурганське», який буде спроможний відновити виробничу діяльність підприємства».
Відповідь ця датована 21 жовтня 2009 року. І хоч вона громаді не сподобалася, все-таки вирішили почекати, а раптом і справді надішлють керівникам розумного господарника, який зуміє вивести всіх шахраїв на чисту воду. Підприємство, хоч із нуля, але підніметься з колін. Але час минає. Закінчується квітень. Але про кучурганців та їхнє прохання допомогти їм забули. Хоча ні, за увесь цей час, доки сільський голова шукає допомоги і підтримки по кабінетах, його фінансову діяльність перевіряють уже удев'яте. Не можуть зрозуміти, що ще не все продається, на щастя, в нашому світі, совість хоча б. Кучурганці налаштовані перекрити міжнародну автомагістраль Кишинів – Одеса. Стримує їх поки що зробити це віра в те, що новообрана влада почує їх та благання землі, що стоїть пусткою.
Анна СТЕПАНОВА,власкор «Одеських вістей», Роздільнянський район
Природа – це Божа ікона
Багато років «Одеські вісті» тісно співпрацюють із почесним членом Товариства охорони природи України, ветераном Великої Вітчизняної війни М.Г. Поповим.
Микола Григорович не може пройти байдуже повз факти знущань над матір'ю-природою. У сьогоднішньому номері ми публікуємо уривки з його сповненого тривоги листа до редакції.
Ще у 1889 році світ облетіло сенсаційне припущення англійського фізика Томсона: через чотириста – п'ятсот років все живе на планеті загине від ядухи через нестачу атмосферного кисню. Минуло понад сто років, і проблема забруднення навколишнього середовища стала особливо гострою: людина згубно впливає на природу. У 2007 році в Брюсселі відбулася конференція за участю Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна і керівників природозахисних організацій різних країн. Присутні констатували: у разі збереження нинішніх темпів забруднення твердої поверхні, атмосфери і водного середовища Землі промисловими і побутовими відходами до середини ХХІ століття на цивілізацію очікують жахливі екологічні потрясіння.
Але коли мова заходить про нашу екологію, в Україні одразу всі згадують про дірявий гаманець. Мовляв, що з бідного візьмеш. У той час, як у розвинених країнах організовують дні без автомашин, збільшують випуск екологічно чистого автотранспорту. Особлива тема – роздільне збирання сміттєвих відходів. Японці для цього використовують понад 30 контейнерів, кожен для певного виду сміття.
Ніяк ми не усвідомимо, що природа – це Божа ікона. А ми давимо її автомобілями на газонах, душимо вихлопними газами. Захисту потребує наша головна живильна артерія, річка Дністер, куди без усяких дозволів промпідприємства скидають стічні води. Нещодавно почув тривожне повідомлення: 20 відсотків одеських дошкільнят страждають від хронічної свинцевої інтоксикації, причому отруєння відбувається через використання етилованого бензину. Кожен сороковий житель нашої області стоїть на обліку в онкодиспансері.
Цілком поділяю думку відомого фахівця Валерія Осипова: в Україні немає цілісної концепції збереження навколишнього середовища. Тому настав час віднести екологічну політику до сфери національної безпеки!
Микола ПОПОВ, почесний член Товариства охорони природи України
Горда професія
У розмові з директором ПП «Жовтень» Володимиром Борисовичем Лановим, дізнався, що він основну ставку робить на тих людей, хто добре знає і любить свою справу. Тобто хороших фахівців. Серед таких він передусім назвав ім’я Сергія Григоровича Хруща. Саме йому керівник сільгосппідприємства адресував слова: «Горда у Хруща професія. Ніби він та його колеги, кому довірили кермо, пізнають якісь особливі таємниці, недоступні іншим, долучаються до іншого світу, що здатен вселяти хліборобам неабияку силу та розмах – он яка широка та масно-чорна рілля зостається позаду них. З тих рук увесь добробут господарства: оброблені поля, якісний посів і, згодом, неповторно прекрасний шурхіт колосся нового врожаю…»
Трудова біографія у Хруща починалася, як і в багатьох його однолітків. Після закінчення Ревівської восьмирічки хлопець пішов на чотиримісячні курси механізаторів, які діяли при тодішньому колгоспі «Жовтень». Так і став механізатором. Йому довірили трактор Т-74Г. Це вже потім йому довелось кермувати різних степових велетнів.
– Щодень переконуюсь, що наше життя – це всього мить у Всесвіті, – ділиться зі мною Сергій Григорович. – Неначе вчора вперше прийшов на польовий стан тракторної бригади, а з того часу вже минуло понад три десятки літ.
З глибин його пам’яті спливають спогади, коли він по кілька діб не випускав із рук керма: орав, культивував, сіяв. А потім зморений падав на пухку ріллю і засинав, щоб набратися сил від матінки – землі. Прокинувшись, знову вів свого сталевого коня під кришталеві небосхили. Його обпалювали пекучі суховії і гартували морози, умивали дощі і освіжали росою ранки. Це була невтомна праця – щоденна і, здавалося, непомітна. А з цих повсякденних трудових буднів творилося диво: земля віддячувала налитим колосом, ваговитими коренеплодами цукрових буряків, красенями-соняхами та добірними качанами кукурудзи.
Сергій Григорович ще й до сьогодні пам’ятає, коли стараннями механізаторів колгосп «Жовтень» вирощував і збирав з кожного гектара в середньому по 40 – 45 центнерів зернових, по 300 – 350 центнерів цукристих. І нині у Сергія Григоровича є ще, образно кажучи, порох у порохівниці. Надбавши величезний досвід, він щедро ділиться ним з молодими хліборобами, які всі його поради використовують на практиці. І тепер уже приватне підприємство домагається непоганих ужинків. Зокрема в минулому році, коли був неврожай на олійні культури, тут все ж таки досягли успіху і виростили найвищий в районі ужинок, намолотивши по 25 центнерів соняшникового насіння з кожного гектара. І в цьому є певна заслуга героя моєї оповіді.
Старий Хрущ – Григорій Антонович, напевне, пишався б своїм спадкоємцем, бо чесний, витруджений хліб їсть його син. А втім, інакше просто не могло статися – у їхній родині ніколи не було ледарів. Можливо, та риса передалася від батька, який все своє трудове життя пропрацював комбайнером (починав ще на причіпному жнивному агрегаті «Сталінець»), а, можливо, від матері Марії Юхимівни, що десятки років доглядала корів на молочнотоварній фермі.
У Ревовому, де живе С.Г. Хрущ, його родина всіма шанована. Дружина Софія Валентинівна у свій час трудилася у тваринництві. Подружжя виростило і виховало двох доньок – Катерину та Олену. Одна з них вже подарувала дідусеві з бабусею двох онуків. Сергій Григорович дивиться на хлопчиків і міркує: «А, можливо, хтось із них продовжить мою нелегку хліборобську справу?!» Але те – в майбутньому. А поки що кожного ранку Сергій Григорович Хрущ разом із зятем Миколою Сиротюком, іншими механізаторами, – Віктором Руцинським, Сергієм Марченком, водієм Миколою Цигановим, – поспішають з Ревового на польовий стан бригади ПП «Жовтень», заводять свої агрегати і вирушають в поле, яке завжди їх кличе.
Іван ТРЕГУБЕНКО,Ширяївський район
