Це потрібно живим

Пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні було відкрито у селі Олександрівці Комінтернівського району. Фінансову підтримку надала партія «Сильна Україна», а безпосередньо на спорудженні попрацювали курсанти Одеського училища професійної підготовки співробітників міліції.

Олександрівський сільський голова Андрій Сандуленко з гордістю сказав, що примушувати працювати нікого не доводилося. Хлопцям самим дуже хотілося, щоб ще один знак пам’яті про війну і подвиги батьків, дідів з’явився в області.

Цікаво, що вже через кілька годин після святкової церемонії відкриття пам’ятника, біля нього відпочивали місцеві мешканці – молоді подружжя із дітлахами. Вони із гордістю говорили про те, що сучасна стела дуже прикрасила село.

Трохи далі біля польової кухні відпочивали бійці трудового фронту Великої Вітчизняної і вихованці Одеського училища професійної підготовки співробітників міліції. Усі вони того дня мали право на відпочинок.

Окрасою святкування став футбольний турнір, де у фіналі за перемогу змагалися олександрівські команди.

Відкриття цього пам’ятника залишило чудове враження і відчуття того, що мова йде не лише про героїчну історію, а й про сьогодення затишного села у передмісті Одеси. Його мешканці не забувають про минуле, вшановують його і впевнено будують мирне майбутнє. Отже, естафета добрих справ триває.

Світлана комісаренко,«Одеські вісті»,с. Олександрівка, Комінтернівський район

Боролися за мир заради дітей

В Одеському обласному гуманітарному центрі позашкільної освіти та виховання приділяють велику увагу екологічному та патріотичному вихованню учнів. Так, до Дня визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників педагоги та вихованці центру провадили уроки пам'яті. Потім організували конференцію, присвячену 65-річчю Великої Перемоги. Гуртківці щороку їздять до меморіалу 411-ї батареї, до Вічного вогню на площі 10 Квітня, щоб вшанувати пам'ять тих, хто приніс своє життя на вівтар Перемоги.

Як відзначила заступник генерального директора центру Валентина Галюткіна, в установі також намагаються поєднувати екологічне та патріотичне виховання.

– Провадимо обласну акцію «Посади 65 дерев до 65-річчя Перемоги». Усі райони області взяли в ній активну участь. Наші юннати разом із керівником гуртка Сергієм Шпаком у вихідні дні виїжджали на садіння дерев. Повинна відзначити, що дітям дуже сподобався цей захід.

До Дня Перемоги педагоги гуманітарного центру організували для дітей зустрічі із ветеранами – працівниками установи, а також із учасниками бойових дій. Одна з таких зустрічей відбулася у еколого-натуралістичному підрозділі організації. Гостем дітей був громадський інспектор Товариства охорони природи, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій Микола Григорович Попов. Щороку у дні святкування, він зустрічається із юннатами та розповідає про свій бойовий шлях, подвиги солдатів.

– Микола Григорович дуже любить дітей. І вони відповідають йому тим же. Уважно слухають ветерана і поступово усвідомлюють, якою ціною була здобута наша свобода, – ділиться Валентина Василівна.

Маленькі юннати також не залишилися в боргу. Вони підготували для свого гостя невеличкий виступ. Слухаючи, як діти декламують вірші на військову тематику, ветеран підкреслив: заради них, маленьких та беззахисних дітей, він колись боровся за свободу Батьківщини. Завершивши виступ Микола Григорович кожну дитину, яка виступала, нагородив георгіївською стрічечкою.

– Для нас стрічечка, можливо, і не така важлива, – говорить ветеран. – Але для дітей це символ, вони з гордістю носять її. Можливо, поки що до кінця не усвідомлюють її глибоке значення, але все ж таки розуміють, що вона персоніфікує собою мир, який ми для них здобували.

Христина ВІЄР,«Одеські вісті»

Хліб війни

Таку назву мала виставка у музеї хліба ВАТ «Одеський коровай».

Технологи підприємства підняли унікальні архівні документи, розпитали фронтовиків і людей, які пережили війну в окупації, щоб відновити рецепти хліба тих голодних років.

«Сталінградський», «Тиловий», хліб тимчасово окупованих районів, «Фронтовий», «Ржевський», хліб концентраційних таборів. Вся експозиція, по суті, стала мовчазним свідком часу, коли люди боролися не тільки з ворогом на полях боїв і у підпіллі, але й з голодом.

Пам’ятаєте, «125 блокадных граммов с огнем и кровью пополам» – написала колись Ольга Берггольц. І це було правдою, тому що хліб доводилося пекти практично без борошна (у воєнний час воно стала недоступною розкішшю), використовуючи макуху, тирсу, картоплю, частіше використовували одне лушпиння. З'ївши цей хліб, люди розраховували хоч на невелике відчуття ситості…

– Найважчим у виготовленні став для нас хліб, який пекли у концентраційних таборах, – розповідає начальник відділу перспективного розвитку Галина Бонар. – Він складається тільки з висівок і тирси. Його і зліпити неможливо… Потім ішов хліб «Ленінградський», що містить всього десять відсотків борошна.

Найбільш благополучним на цьому тлі виглядав хліб «Фронтовий». Його пекли ще на початку війни, додаючи аж сорок відсотків борошна. Унікальність хліба «Сталінградського» полягала у використанні ячмінного борошна, яке практично не містить клейковини.

Усі виставлені в експозиції зразки робилися вручну молодими працівниками підприємства. Як говорить Галина Василівна, вони не переставали дивуватися, що такий хліб доводилося їсти і що людям вдалося вижити. Про це ніколи не слід забувати і всім нам, розбалуваних сучасною великою кількістю хлібо-булочних виробів.

Лана ВОЛІНА