Сміттєві терикони від нехлюйства?
Коли проїздиш чи проходиш селищем, нерідко зустрічаються купи побутового сміття, пластикові пляшки, різноманітні обгортки. А на околицях та на окремих пляцках можна зустріти цілі купи відходів цивілізації. Чому так? Невже в Ширяєвому немає санкціонованого сміттєзвалища? Є. Тож прямуємо туди. Наближення до нього відчуваєш ще за кілька сотень метрів. По проїжджій частині дороги, що веде від райцентру до Макарового, вітер розносить целофанові пакети, всілякі упаковки, тощо. А ось і звалище. Воно нічим особливим не відрізняється від стихійних смітників. Ні в’їзду на його територію, ні огорожі. Хто де хоче, там і скидає привезене «добро». Ось під’їхала легкова машина з причіпом, зупинилась край дороги. Люди, що вийшли з неї, розгублено оглядаються. Потім, зрозумівши, що заїхати на територію сміттєзвалища не вдасться, висипають привезене прямо на узбіччі дороги. Чому так?
Як виявилось, наглядач цього важливого для селища об’єкта є, але своїх функцій не виконує. Бо саме він мав би вказати людям, куди скинути сміття. Та головне, що тут періодично мав би працювати бульдозер, який би підчищав все це та прокладав дорогу. Але його, схоже, не було тут давненько. Хоча спроби керівництва селища навести лад на цьому об’єкті були. Вже й домовилися про встановлення огорожі із залізобетонних плит. Їх навіть почали встановлювати. Але виконавець робіт затребував за це таку ціну, що довелося відмовитися. Плити забрали і смітник знову розповзається, куди йому заманеться.
Але в місцевої влади все ж таки є наміри його впорядкувати. Більшою проблемою є несанкціоновані сміттєзвалища. Вони виникають де завгодно і коли завгодно. Можливо, це стається тому, що люди не мають чим вивозити побутовий непотріб? Як розповів заступник голови районної ради Віктор Йосипович Гайдай, двічі на тиждень (в суботу та неділю) по вулицях селища проїжджає машина із комбінату комунальних підприємств, яка збирає сміття. За таку послугу господарі мають сплачувати двадцять гривень на місяць. Є чимало таких мешканців, які не вносять цієї плати, то необхідну суму (приблизно 1,5 тисячі гривень) додає селищна рада із місцевого бюджету. Отже, потрібно тільки вивантажити своє сміття і його повезуть туди, куди потрібно. Варто наголосити на тому, що робиться це у вихідні для зручності господарів. Та, незважаючи на це, є такі мешканці селища, які викидають побутові відходи, де їм заманеться. Одне таке звалище ми зафіксували навіть поруч із кладовищем. Щоправда, його значною мірою приховали бур’яни. Дивились ми на це сусідство і було дуже неприємно за таку зневагу до тих, хто вже пішов із життя. Їхній вічний спочинок межує із цілими купами всілякого непотрібу та смородом, який від нього розноситься.
Як же боротися із такими проявами нехлюйства? Основний спосіб – це штрафи. Але для цього члени адмінкомісій, які є при кожній сільській та селищній раді, мають виявляти тих, хто порушує правила, хто викидає сміття в непризначених для цього місцях, складати акти. А вже потім притягати до відповідальності. Сума таких штрафів від 17 до 85 гривень. Досить незначні. Та й до них справа рідко доходить. Із 19 комісій за останній рік лише 5 дещо робили в цьому плані.
Як показує практика, є ще й інші методи боротьби із несанкціонованими звалищами.
– Було у нас досить велике звалище на площі, по вулиці Малиновського, біля ДАІ. Довго з ним боролися. Неодноразово вивозили сміття коштом селищної ради. А воно знову з’являлося. Чергового разу вивезли все, зачистили площу і на ній посадили дерева. Звичайно, частину їх було зламано, але тепер звалища там немає, підростає гайок, – розповідав Віктор Йосипович.
Досить велике сміттєзвалище було на околиці Ширяєвого з боку Осинівки. І от чоловік, який живе неподалік, виявив бажання допомогти місцевій владі позбутися цього сморідного місця. На його прохання площу в 12 гектарів, що була закидана сміттям, виділили в оренду. Орендар – Аркадій Нечипорук вивіз із цієї площі сотні машин всілякого непотрібу. Потім люди ще підкидали туди сміття за старою звичкою. І він знову вивозив. Тепер там вирощуються зернові культури.
Отже, є методи боротьби із отими сміттєвими териконами, які так споганюють наші населені пункти, забруднюють навколишнє середовище. Але з ними потрібно вести непримиренну війну. І до неї мають долучатися як члени адмінкомісій, санстанція, так і всі мешканці селища. Про це треба говорити в засобах масової інформації. Адже є вулиці, де приємно пройти в будь-яку пору року. Скажімо, частина вулиць Миру, Космонавтів. Та навіть на вулиці Леніна, що в центрі селища, не всюди підтримують належний порядок. Є куточки, що любо глянути, як от біля контори СФГ «Любас», а є й зовсім протилежна картина...
Давайте будемо більше любити свої селища і дбати про їх чистоту!
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район
Там русалки розчісують коси
Чимало мальовничих місць в долинах водних артерій – річок Тилігул і Чичиклія – викликають захоплення своєю первозданною красою. Серед ландшафтного різноманіття – близько 600 видів дикоростучих рослин. Зустрічаються тут ковила Лессінга, підсніжник Ельвеза, тюльпан Шренка та ще 24 види рідкісних і зникаючих рослин, що занесені до Червоної книги України. Чимало чудових рослин зустрічається на території пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення – парку «Мар’їн гай». Оберігається цей куточок природи працівниками Андрієво-Іванівського лісництва ДП «Березівське лісове господарство».
Цьогоріч парку виповнюється 135 років. За легендами, його створив місцевий поміщик-землевласник Іван Куріс. Та ймовірніше, що це справа рук його діда Івана Гіжицького, який придбав ці землі в 1856 році у спадкоємця героя визволення цих країв від турків, сподвижника полководця Олександра Суворова, полковника Івана Ісаєва, а потім подарував онукові.
Сьогоднішній «Мар’їн гай» – це 48-гектарний лісовий масив, який є візитною карткою Андрієво-Іванівського лісництва. Лісничий, відмінник лісового господарства України, Анатолій Бричанчук протягом багатьох років праці на цьому посту разом зі своїм колективом доклали максимум зусиль, щоб доповнити рукотворне природне диво різними видами дерев та кущів. Й саме тут ростуть кримська сосна, крислаті дуби, берези та клени. Це чудова зона відпочинку на лоні природи. Закохані тут вперше освідчуються в коханні. А в ніч на Івана Купала відчайдухи поспішають до лісового озера, де, за переказами старожилів, виходять на його берег русалки, гойдаються на вербових вітах і розчісують під місячним сяйвом свої довгі коси…
Щороку лісові насадження в районі примножуються: заліснюються невдоби та пустирища, закладаються нові парки та алеї. Поступово степовий район обрамляється смарагдовим намистом, де вільно дихається, втомлена душа відпочиває від повсякденних клопотів і можна сховатися від літньої спеки.
Своєю неповторною красою дивує не лише пам’ятка садово-паркового мистецтва, а й головна садиба лісництва. Вона розташована серед столітньої діброви і нагадує казкове місце. Відвідавши його, розумієш, що тут працюють люди, закохані у свою роботу, і намагаються скрасити повсякденні будні чимось особливим. Недарма жоден весільний кортеж не проїжджає мимо лісництва. Тут молодята позують біля вітряка, сплетеної з лози альтанки та кошика «достатку».
Розмірковуючи про роль лісу у житі людини, лісничий Анатолій Бричанчук сказав якось при зустрічі, що найкраще лікують душевні хвороби неспішна прогулянка серед сосен, шум листя, осінній багрянець, перші весняні квіти. Цим ліс приносить умиротворення і гармонію.
Валентина ЛАРКОВА, директор музею Степана Олійника, с. Левадівка
