За законами мужності та військового обов’язку

От і знову настав день, коли всі ми, і фронтовики, партизани, підпільники, трудівники тилу, і ті, хто народився у здобутий ними мирний час, схилимо голови перед полеглими в боях за оборону Одеси та вшануємо живих учасників тих далеких, героїчних і трагічних подій. Фашисти відводили особливе місце Одесі у своїх загарбницьких планах. Тому підтвердження – багато фактів.

У перші дні серпня румунське командування кинуло під Одесу значні сили. До середини місяця на підступах до міста – найбільшого промислового центру, торговельного порту та військово­морської бази Чорноморського флоту – перебувало вісім дивізій ворога (одна з них – танкова) і дві кавалерійські бригади. До них висувалися дві піхотні дивізії та кавалерійська бригада. Сюди спрямувалися також частини 72­ї німецької піхотної дивізії. З повітря ці, впевнені у швидкому успіху, сили підтримували 100 літаків. І уся 300­тисячна армія фашистів, що рвалася до Одеси, розраховувала на легку перемогу.

На шляху агресорів постали війська Окремої Приморської армії, якою командував генерал­лейтенант Г.П. Софронов. Разом з воїнами на захист рідного прекрасного сонячного міста постали його жителі – і молодь, і літні. Був зроблений призов до армії чоловіків­одеситів з 1886 р. по 1923 рік народження, сформований 136­й запасний полк. Створювалося народне ополчення. Лише протягом одного дня в порту вступило до його лав 512 чоловік, на швейній фабриці ім. Воровського – 700, на заводі ім. Жовтневої революції – 2000, у Водотранспортному районі – 5000, у Жовтневому – 7000. А всього до народного ополчення вступило близько 55000 чоловік. Було сформовано 7 винищувальних батальйонів та один – залізничників.

На оборонні роботи на підступах до міста направлялося щодня 10 – 12 тисяч чоловік, до 100 автомашин та 400 підвід. У короткий термін Одеса була оперезана рубежами оборони, довжина яких становила понад 250 км. У самому місті були створені внутрішні смуги оборони. 250 барикад перегородили його вулиці.

Незважаючи на впровадження карткової системи видачі продуктів, а після захоплення супротивником Біляївки і води, одесити допомагали військам. Було освоєно випуск і ремонт 134 видів зброї, боєприпасів та різного спорядження. Трудівники у дні оборони Одеси під безперервним вогнем ворога виготовили 5 бронепоїздів, 60 броньованих тракторів, 1262 міномети, 965 вогнеметів, 310000 гранат, 247000 протитанкових та протипіхотних мін, 90000 пляшок з горючою сумішшю та 200000 запалів до них, ремонтували бойову техніку і зброю, судна.

Фашисти, смакуючи швидку перемогу, готувалися до проведення параду в Одесі. Румунське командування на чолі з холуєм Гітлера Антонеску видало циркуляр, у якому пропонувалося: «Одесу взяти до 10 серпня, після чого військам дати відпочинок». Але спроба ворога заволодіти Одесою, яка перебувала на блокадному становищі, з ходу провалилася. Радянські воїни боролися буквально за кожний метр рідної землі на підступах до улюбленого міста. Неперевершені мужність та відвагу виявили воїни 95­ї стрілецької дивізії, якою командував полковник М.С. Соколов, воїни 1­го полку морської піхоти під командуванням полковника Я.І. Осипова та комісара старшого політрука В.А. Митракова. Відважно воював загін моряків під командуванням майора А.С. Потапова. Авіація супротивника групами в 25 – 30 літаків безупинно бомбувала бойові порядки наших військ та кораблі. З фашистськими стерв'ятниками хоробро боролися льотчики 69­го винищувального авіаполку на чолі з майором Л.Л. Шестаковим. 18 серпня 1941 р. місто бомбувало близько 100 літаків. Винищувачі 69­го полку знищили три з них та розсіяли бойовий стрій стерв'ятників.

Про героїчну оборону Одеси, 70­річчя початку якої ми відзначаємо, написані спогади її учасників, художні твори, створені кінофільми. Хоробрість, стійкість, відвагу та мужність радянських воїнів змушені були визнати й вороги. Румунський юнкер М. Олтяну писав у своєму щоденнику на підступах до Одеси: «18 серпня. Фатальний день баталь­йону. О 3 годині 30 хвилин йдемо в атаку. Ворог чудово організований, зустрічає дощем куль. Я ніколи нічого подібного не бачив. Хто цього не бачив, той не може мати уявлення, що це таке. Я повз винятково на ліктях. Я запам'ятаю це на все життя. Після контратаки в нашому батальйоні залишилося всього 120 чоловік».

Юнкерові Олтяну, його спільникам та покровителям не вдалося у найкоротший термін заволодіти Одесою і тоді, коли чисельність румунських військ була доведена до 18 дивізій, що забезпечило ворогу п'ятиразову перевагу над гарнізоном Одеси. І начальник Генштабу німецьких сухопутних військ генерал Гальдер відзначив у своєму щоденнику 20 серпня 1941 р.: «Одеса усе ще продовжує викликати занепокоєння…» Адже лише за три дні безперервних боїв воїни 287­го полку 25­ї Чапаєвської дивізії, якою командував підполковник С.І. Султан­Галієв, знищили тисячі солдатів і офіцерів, 8 танків, десятки гармат. Сотні окупантів було взято в полон. Таких прикладів багато. Новий термін взяття Одеси, призначений прибулим на фронт Антонеску, ­ 23 серпня був зірваний, як і наступний – 3 вересня.

Лише 30 вересня, з урахуванням реальних обставин, що склалися на тисячокілометровому радянсько­німецькому фронті, Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення про евакуацію Одеського оборонного району. У директиві Ставки відзначалося: «Бійцям та командирам Одеського оборонного району, які хоробро й чесно виконали своє завдання, у найкоротший термін евакуюватися з Одеського району на Кримський півострів». І о 5 годині 10 хвилин ранку 16 жовтня 1941 р. з Одеського порту вийшов останній транспорт із військами. А услід за ним Одесу залишили й бойові кораблі з бійцями та командирами, які прикривали відхід військ. О 9 годині цього ж дня відійшов останній катер охорони водного району Одеської військово­морської бази.

Оборону Одеси, під час якої нечисленні радянські війська сковували понад 18 дивізій супротивника (майже половину тодішньої румунської армії) вписано до історії Великої Вітчизняної війни як зразок вмілої взаємодії сухопутних сил та сил флоту, авіації. І як приклад виняткової мужності, героїзму солдатів, моряків, їхніх командирів та населення. Сьогодні ми, живучи під мирним небом, віддаємо їм данину глибокої поваги та висловлюємо велику вдячність.

30 грудня 1941 р. газета «Из­вестия» у редакційній статті «Слава черноморцам» писала: «Когда­нибудь в Одессе на самом видном месте поставит народ памятник, который далеко будет виден с моря. Это будет памятник геройству черноморцев, защитивших Родину в осень 1941 года». Такий пам'ятник – величний обеліск «Невідомому матросові» був споруджений. І понині він персоніфікує подвиг усіх учасників оборони Одеси. На знак схиляння перед цим подвигом тисячі й тисячі одеситів та гостей міста­героя Одеси покладуть квіти до підніжжя обеліска і до мармурових надгробків, на яких викарбувані імена героїв, що відзначилися в боях за Одесу, до кінця виконали свій військовий обов’язок.

Віктор Мамонтов,«Одеські вісті»

Письменники-бійці

Одеська письменницька організація від часу свого заснування 1934 року, незважаючи на значні втрати від сталінських репресій, лишалася однією з найактивніших у країні.

Великим випробуванням для усього нашого народу стала Друга світова війна, зокрема Велика Вітчизняна. За приклад військової звитяги та героїзму може слугувати наша рідна Одеса. Багатонаціональне місто тривалий час боронилося від німецько­румунських загарбників. І вистояло у цій боротьбі. Наші війська залишили Одесу лише за наказом Верховного Головнокомандування.

В обороні міста дуже активну участь взяли одеські письменники та журналісти, творча молодь, що пізніше, уже після війни, заявила про себе талановитими книжками.

Яскравою постаттю на ниві красного письменства довоєнного часу був Іван Гончаренко.

Перед війною – він уже автор кількох поетичних книжок. На фронті був спеціальним кореспондентом армійських газет. Учасник оборони Одеси. Разом із майбутнім письменником­мариністом Василем Кучером склав послання до румунського правителя Антонеску від одеситів на зразок листа запорізьких козаків, що писали до турецького султана.

Легендарною людиною був політрук морської піхоти Григорій Андрійович Карєв (1914 – 1992 рр.) Родом він із Кіровоградщини. З 1936 по 1961 рік служив у лавах Військово­Морських сил. Але рідну мову не забув. Зі своїми друзями спілкувався українською. Григорій Карєв – автор кількох збірок віршів. Перша з них вийшла переможного 1945­го в одеському книжковому видавництві. Григорій Карєв залишив велику творчу спадщину, – збірки оповідань, нариси, повісті, романи. Серед найпопулярніших – «Твой сын, Одесса!» (повість про юного партизана Яшу Гордієнка), романи «Пылающий берег», «Хлеб моя, моя вода».

Скромною, завжди усміхненою людиною був бойовий льотчик Олександр Уваров (1913 – 1993). Він теж першу поетичну книжку видав у переможному 45­му. У різні роки виходили «Весенний смотр», «Реют буревестники», «На океанской волне», «Откровение», «Серебряная память», «Широты».

Ми згадали лише трьох. А скільки їх було – юних поетів та прозаїків, драматургів та літературознавців, що не встигли реалізуватися? Та й професійні письменники­фронтовики – гордість організації, уже, на жаль, відійшли у потойбічний світ.

Одеська письменницька організація стала єдиною серед обласних творчих об’єднань колишнього Радянського Союзу, яка удостоєна бойової нагороди за воїнську звитягу – медалі «За оборону Одеси».

Сьогодні ми публікуємо декілька віршів письменників­фронтовиків, що написані 70 років тому, у дні героїчної оборони.

Валерій Трохліб

Іван ГОНЧАРЕНКО

НА БІЙ, ОДЕСО!

Одесо, чуєш гуркіт канонад?

То ворог наш, окутий у залізо,

до брам твоїх, до рідних вулиць лізе,

та, битий нами, котиться назад.

І вірю я в твою живучу силу,

в твоїх садів цвітіння молоде,

і певен я, що гад собі могилу

на підступах до брам твоїх знайде.

Бо ти не раз героїв іменами

народ, Вітчизну славила свою,

їх мужністю окрилені – між нами

нові герої родяться в бою.

«Вперед на бій! Сміливіше до бою!

За рідний край!» –

звучать в серцях слова.

На бій, Одесо! Разом із тобою

І Ленінград, і Київ, і Москва.

І вірю я в твою живучу силу,

в твоїх садів цвітіння молоде,

і певен я, що гад собі могилу

На підступах

до брам твоїх знайде!

13 серпня 1941 р.,

м. Одеса

МАРІЯ ЯРЕМЕНКО

Ліси і гори за вікном

І хмари волохаті…

Лежать поранені бійці

У прибраній палаті.

Помалу двері зариплять,

Легкий вітрець повіє.

По скрипу чують – це сестра

Яременко Марія.

Усіх обійде. Одному

Тугіше бинт пов’яже,

Ласкаву руку дасть, тому

Привітне слово скаже.

І щиро дякують бійці

Марії за турботу,

Любовно вписують її

Адресу до блокнота.

Коли закінчиться війна –

Така її адреса:

Сестрі Яременко. Поштамт.

До запиту. Одеса.

Отут би й скінчити. Але

Я хочу ще додати:

Вже їй не раз в огні боїв

Доводилось бувати.

Вже й смерті в очі довелось

Дівочими очима

Дивитися під Дальником

І в синіх горах Криму.

І, певен я, не одного

Бійця в бою пригріє

Сестри ласкавої ім’я,

Просте ім’я – Марія.

Григорий КАРЕВ

МОРСКАЯ ПЕХОТА

Как соль в нашу кожу,

вошел в наши души

Обет –

свой корабль не бросать никогда.

Но в час испытаний

на горькую сушу

Мы с палуб сходили

спасать города.

Враги называли нас:

– Красные черти!

Друзья называли:

– Бессмертное племя!

А мы не мечтали тогда

о бессмертье,

Мы просто сражались

за море и землю.

Враги называли нас:

– Черная туча!

Друзья называли нас:

– Гвардия флота!

А мы назывались

скромнее и лучше,

Точнее и проще:

– Морская пехота!

В ТУ СУРОВУЮ ОСЕНЬ

Сединой покрывались в ту осень

Одессы сады,

По пригоркам сползали

глубоких окопов морщины,

Мы беду запивали

глотками соленой воды,

Вместе с потом

слезу утирали седые мужчины.

Мы мужали за день

лет на десять в неравном бою,

Мы учились делить сухари,

свою кровь и патроны,

Мы учились любить

дорогую Отчизну свою,

Мы учились стоять под огнем

в эти горькие дни обороны.

Мы учились?

Спроси у гвардейских крылатых знамен,

У бойцов

на сияющей бронзой одесской медали!

У лиманов спроси!

Это с наших незвонких имен

Летописцы

сказанья о грозной войне начинали!

Александр УВАРОВ

Мы стали насмерть.

Бьются батальоны.

Готовим сами танки и гранаты,

Артисты, мукомолы, почтальоны

Надели гимнастерки и бушлаты.

На улицах взметнулись баррикады.

И жены, забывая об угрозе,

Медикаменты, сахар и снаряды

К передовой трамваями подвозят.

Неузнаваем город в обороне:

Темны театры и пустынны скверы,

Бомбежки –

камень рушится и стонет,

Но люди полны мужества и веры.

Я помню город в кипени акаций,

В лесах строений, в суете прохожих,

В цветах и песнях.

Можно ль не сражаться

За город мой –

на вымысел похожий?

Иду в полет, и если нещадимый

Самой судьбой я упаду горящий,

Запомните: за город мой родимый

Испепелен любовью настоящей.