7 грудня виповниться 33 роки від часу створення в Одесі найбільшого нині Суворовського району міста. У його історію ми вирішили зазирнути по «містку» спогадів Зінаїди Петрівни Антонової, яка була головою райвиконкому протягом 8 років – з 1984 по 1992 рік.
Ті роки можна назвати періодом дуже швидкого розвитку – будувалися нові житлові квартали, виростали об’єкти соцкультпобуту. Щопонеділка, о 8.30, у райвиконкомі вже починалася нарада з ретельним аналізом того, що було зроблено минулого тижня, і того, що належить зробити на нинішньому. Усе фіксувалося у спеціальній книзі. І коли Зінаїда Петрівна відкривала її, підлеглі завмирали: на тих, хто десь щось недопрацював, очікувала серйозна і безстороння розмова. Кожної першої середи місяця у голови району збиралися керівники підприємств, кожної другої – директори шкіл і завідувачі дитячих садків. У п’ятницю, о 7 ранку, починався санітарний день. І брати участь у ньому були зобов’язані всі. Тож більшість проблем району і обговорювалися, і розв’язувалися спільно. Без сподівання на допомогу міської влади.
– Я переконана: у кожному районі мільйонного міста має бути свій депутатський корпус і свій бюджет, – вважає Зінаїда Петрівна. – Це неправильно, коли все замикається на місто. Адже подивіться на область: там є районні бюджети, і дедалі більше повноважень і об’єктів передається державою саме на рівень місцевих рад. Тож чому великі міста мусять бути винятком?
Проблема транспорту – одна із найскладніших у житломасиві Котовського сьогодні. Непросто розв’язувалася вона й тоді, але розв’язувалася. Спочатку до житломасиву ходили лише трамваї 7го і 1го маршрутів. А потім почало працювати АТП15130, яким керувала дивовижна людина Віктор Борисович Броудо. Якщо виникали проблеми, співробітники виконкому і автотранспортного підприємства дружно виходили на кінцеву зупинку на вулиці Паустовського о 7 годині ранку і до 19 години вечора рахували, скільки трамваїв і автобусів пішли до міста, чи вдалося всім охочим виїхати, взявши штурмом салон трамвая чи автобуса? Бувало, після таких підрахунків і більше автобусів випускали на лінії, та й трамваї 7го маршруту ходили в години пік потрійні. Про цей період старожили згадують із особливим почуттям – тільки тоді проблем із транспортом у житломасиві Котовського практично не відчувалося.
Багато хто добре знає Зінаїду Петрівну, вважає її людиною рішучою і досить твердою. Однак, на мій погляд, навіть від них їй вдалося приховати деякі творчоромантичні риси свого характеру.
Наприклад, саме їй при забудові мікрорайону прийшла ідея зробити паралельні вулиці несхожими одна на одну. Здавалось би, це неможливо, враховуючи, що споруджувалися типові будівлі. Але Зінаїда Петрівна запропонувала висадити на вулиці Бочарова ялинки, на Марсельській – липи, на Заболотного – троянди. І вулиці набули кожна свого настрою, своєї тональності. Роги будинків, а також будинки, що стоять уздовж магістралей, запропонувала засадити високими міцними деревами – акаціями, каштанами, дубами. Багато років потому, деякі зелені велетні, що вціліли в боротьбі з власниками квартир на перших поверхах, де відкривали крамниці, офіси, салони, банки, надійно захищають людей, які живуть у висотках, від вихлопних газів автомобілів.
Втім, не обходилося і без курйозів. Якось парторганізація одного з жеків вирішила зняти Антонову з посади голови райвиконкому. Ну не сподобалася начальникові ЖЕКу її вимога не просто посадити, а виростити в районі два дерева. Не хотілося йому клопоту.
При Зінаїді Петрівні була побудована ділянка Кримського бульвару від вулиці Бочарова до вулиці Затонського. З’явився парк біля ринку «Північний», який у народі називали «Парком Антонової». Здавався в експлуатацію будинок обласної клінічної лікарні…
Звичайно, сьогодні вже немає троянд на Заболотного, ялинок на Бочарова, ледве виживають липи на Марсельській. Інші часи і люди, інші підходи до роботи. Але за традицією 7 грудня Зінаїда Петрівна знову збере всіх, хто з нею працював тоді, щоб відзначити день народження району, який вони будували і який, як і раніше, дуже хочуть бачити гарним, затишним і упорядженим. На жаль, кожного року їх приходить все менше...
