Це потрібно не мертвим,

це потрібно живим

Велика Вітчизняна війна ще довго відлунюватиме в серцях вдячних нащадків невимовним болем. Тільки при визволенны Кодимщини полягло 1089 чоловік, в тому числі Герой Радянського Союзу Анатолій Наумович Маліхов, 14 партизанів. З району призвано понад 12 тисяч чоловік, з яких понад п’ять тисяч загинуло на фронтах війни. Орденами і медалями нагороджено 5,5 тисячі чоловік. Пам'ять про них увічнена в пам’ятниках, меморіалах, обелісках.

У Кодимському районі є 44 пам’ятники визволителям і партизанам, які загинули на території району в роки війни, а також 25 меморіальних комплексів. На жаль, за роки незалежності всі вони стали занедбаними, не ремонтувалися. У районі встановлено три пам’ятники воїнам–афганцям (с. Шершенці, Олексіївка, м. Кодима).

Нинішньої осені при райдержадміністрації було створено комісію, яка вивчила стан справ. Результати – невтішні. Тільки окремі сільські ради утримують меморіали у належному стані. Це Смолянська сільська рада (сільський голова Григорій Кобець), міськрада (голова Володимир Склярук). Найкращий меморіальний комплекс у селі Олексіївці. В цьому заслуга не тільки сільського голови Олександра Контузорова, а й директора школи Галини Стадник. Тут, на меморіальних плитах, розташовані фотографії полеглих, а чиїх знімків немає – викарбувано зірку. У селі Кирилівці немає ні клубу, ні бібліотеки, але фермер Леонід Гапчин зумів організувати людей, і вони спільними зусиллями відремонтували пам’ятник.

Після рейду, в якому взяли участь керівники району, працівники військкомату, ветерани, голови ветеранських організацій, проведено нараду за участю сільських голів. Кожному керівникові громади для уточнення було вручено списки полеглих односельців і визволителів.

Об’їзд сіл засвідчив, що в багатьох селах керівництво і жителі дбають про пам’ятники, їх впорядковують, висаджують біля них квіти, навіть замовляють таблички за власні кошти, але всі пам’ятники потребують капітального ремонту. Для вирішення цього питання, зрозуміло, потрібні кошти. Гадаю, що свій внесок зроблять не тільки місцеві бюджети, а й підприємці, сільськогосподарські товариства, фермери.

Торкнувшись теми нашої пам’яті та вдячності визволителям, захисникам, не можу не сказати про необхідність підвищення ролі військово–патріотичного виховання дітей, школярів, всієї молоді. Роль школи в цьому плані величезна. Тому саме на школах лежить дуже відповідальне завдання – виховувати дітей в дусі патріотизму, любові до рідного краю, до Батьківщини. Втішно, що є добрі приклади. На високому рівні військово–патріотичне виховання поставлене у Тимківській, Олексіївській, Загнітківській, Петрівській, Смолянській, Грабівській і обох кодимських школах.

Гадаю є нагальна потреба у всіх школах не лише зачитувати імена полеглих односельців в День Перемоги, а в кожній шкільній бібліотеці мати куточок Бойової слави, стенди, Книги пам’яті.

У районі вирішено 2013–й оголосити роком підготовки до 70–річчя визволення Кодимщини від фашистської нечисті і Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Олексій СКОКОВ, голова районної організації ветеранів військової служби

Засновникові заводу

У Білгороді–Дністровському з ініціативи трудового колективу ВАТ «Гемопласт» на його території відкрито меморіальну дошку Анатолієві Григоровичу Авксентьєву – засновникові й першому директорові заводу медичних виробів з полімерних матеріалів, Почесному громадянинові Білгорода–Дністровського. Раніше, у березні цього року, підприємству присвоєно його ім'я.

В урочистій церемонії взяли участь почесні громадяни Білгорода–Дністровського, керівники міста і району, працівники «Гемопласта», представники трудових колективів і громадськості. На мітингу виступили син Анатолія Авксентьєва – заступник керівника Сек–ретаріату Кабінету Мі–ніс–трів України Юрій Авксентьєв, голова правління публічного акціонерного товариства «Гемопласт» Богдан Підгорний, його заступник Олексій Чаплій та Білгород–Дністровський міський голова Ігор Нановський. Під–креслювалося, що «Гемо–пласт» залишився одним із промислових флагманів міста зі збереженими потужностями і робочим колективом.

За часів колишнього СРСР завод, як один з найбільших у галузі, мав статус всесоюзного. Анатолій Авксентьєв очолив його в 1969 році й був беззмінним керівником майже два десятиліття. За цей період завод значно розширився. На містоутворюючому підприємстві, що випускає одноразові вироби медичного призначення, працювало понад 2,5 тисячі чоловік. Для працівників побудовані комплекс багатоповерхових малосімейних гуртожитків у мікрорайоні «Перемога» і кілька соціальних об'єктів. Після виходу на пенсію Анатолій Григорович далі працював радником генерального директора на ВАТ «Гемопласт», якому віддав більшу частину свого життя.

За багаторічний трудовий період Анатолій Григорович неодноразово обирався депутатом районних, міських і обласних рад, відзначений багатьма урядовими нагородами. За значний внесок у будівництво міста та його соціально–економічний розвиток, активну громадську діяльність в 2007 році йому було присвоєно звання Почесного громадянина міста Білгорода–Дністровського.

Тетяна АЛЕКСЄЄВА, м. Білгород–Дністровський