У спекотні дні літа 1941 року лінія фронту все ближче підходила до Одеси. В історію війни оборона міста з 5 серпня по 16 жовтня увійшла прикладом військової майстерності, мужності і героїзму.

Лінія оборони, де нині вивищуються обеліски поясу Слави стала понад сім десятиліть тому незламним для ворога рубежем. Його утримували захисники міста до останнього патрона, останнього подиху. І сьогодні в місцях найзапекліших боїв пошуковці знаходять гільзи, авіаційні бомби, снаряди та міни років Великої Вітчизняної.

У суспільстві побутує думка: «Війна не закінчилась доти, доки не похований з честю, за християнськими традиціями, останній солдат». Цією мудрістю керуються у своїй діяльності члени громадської організації «Військово–історичний центр «Пам’ять і слава». Її очолює депутат Біляївської районної ради Леонід Ігнатьєв.

Нещодавно на під’їзді до села Великий Дальник, біля пам’ятника визволителям, відбулося перепоховання останків чотирнадцяти воїнів Червоної Армії, знайдених поблизу. Бійці загинули під час оборони Одеси від фашистських загарбників.

Зимовий морозний день не завадив людям прийти, щоб вшанувати пам’ять полеглих героїв. Зібралися місцеві жителі, представники влади, військово–історичного клубу «Воїнська доблесть», військово–патріотичного центру «Пам’ять і слава». За доброю традицією приїхали також воїни–інтернаціоналісти Біляївського району, які свято шанують героїв, члени «Спеціалізованого закладу «Військові меморіали» міста Кривий Ріг.

Учетверте провадиться у цьому селі перепоховання. До присутніх звернулися голова Біляївської районної ради Олександр Семенов та Великодальницький сільський голова Валентин Рибак. Вони відзначили, що нікому не дано право переписувати історичну правду. І саме нинішні покоління, як ніхто інший, мають свято берегти та шанувати подвиг, здійснений радянським народом у найкривавішій війні минулого століття.

Єдність, любов до рідного краю, обстоювання правди та свободи – стали запорукою перемоги над фашистськими загарбниками.

Ці слова промовців були зрозумілі та близькі кожному, адже синівська вдячність всім, хто не дожив до Перемоги, хто відроджував країну з руїн, перейшла в нашу кров.

Завмерла почесна варта. Тишу сколихнули звуки маршу у виконанні військового оркестру. Тричі пролунали постріли салюту.

Настоятель місцевого Свято–Георгіїв–ського храму отець Леонід провів панахиду по загиблих. Усі присутні схилили голови.

…Знахідки біляївських пошуковців стають надбанням місцевих та обласних музеїв. За наявності особистих солдатських капсул вдається встановити імена тих солдатів, які вважались загиблими безвісти. Про солдатські долі через десятки літ дізнаються їхні рідні. До пам’ятника визволителям учасники перепоховання поклали вінки та квіти.

Повз монумент, розташований на узбіччі автодороги Одеса – Рені, нам часто доводиться проїздити. Дивлячись на білу стелу, згадаймо відтепер і про тих воїнів, які нещодавно знайшли тут вічний спокій.