69 років тому Радянська Армія визволила Фрунзівський район із-під ярма румунських і німецько-фашистських загарбників. День 4 квітня став для нас по-справжньому великим і радісним святом. З історичних джерел відомо, що під грізними ударами радянських військ фашистські підрозділи квапливо відступали через село Росіянівка, що межує з Великомихайлівським районом. Голодні, брудні й обшарпані, тікали вони з нашої землі. А тут, ніби їм назло, ще й погода ставала на перешкоді: лив холодний дощ, часом зривався сніг, дороги розкисли.
І ось уранці 4 квітня 1944 року на околиці села залунали постріли. То наші радянські бійці гнали німецьких загарбників, які бігли в паніці, відстрілюючись на ходу.
Ці далекі події краще переказати спогадами колишнього розвідника 284-го гвардійського стрілецького полку 95-ї гвардійської стрілецької дивізії Бориса Абрамовича В’язовського: «Це було 4 квітня 1944 року. Групі автоматників у кількості шести чоловік після взяття села Росіянівка Одеської області було дано завдання просуватися вздовж балки. Невдовзі ми досягли села Миницького. На протилежному боці балки біля окопів ми помітили солдатів. Придивляємося – це ж гітлерівці! Вирішуємо взяти «язика». Раптом ми потрапляємо під перехресний вогонь. Поруч падає наш автоматник. Він тільки встиг гукнути: «я поранений». Підповзаю до нього. Може, йому потрібно допомогти? Але він уже мертвий. Ми залягли біля узбіччя дороги. Виявляється, в селі повно фашистів. Через дорогу, за десять метрів, переходить гітлерівський солдат. Натискаю на курок автомата. Постріл. У диску останній патрон. Квапливо міняю диск, фашист уже зник.
Намагаємося просунутися вперед, але гітлерівці вогнем із кулемета притискають нас до землі. Вирішуємо перебратися в укриття. Поруч олійня, сарай, трохи далі хата. Перебіжками вдалося дістатися до хати. Перше, що впало мені у вічі, – це чому на ліжку лежить наш розвідник. Або він відпочиває, й гітлерівці тут випадково, або... Розпитувати ніколи, фашисти рушили до нас. Ми зустріли їх вогнем із автоматів через відкриті вікна. Кілька разів гітлерівці намагалися повернутися до хати й забрати пораненого розвідника, а заразом і нас. Але ми непохитно тримали оборону. У перерві між атаками мені вдалося дістатися до нашого вбитого автоматника й забрати його документи та зброю.
Потім підійшли наші основні частини. Нас направили на прорив гітлерівських укріплень за селом. Там я втратив свого друга з-під Полтави Свинаренка...»
З якою радістю зустріли росіянівці своїх визволителів! Їх обіймали, цілували, старалися пригостити чим могли. Під час визволення нашого села віддали життя 66 бійців Радянської Армії. Вони сплять вічним сном у братській могилі, над якою встановлено пам’ятник – солдат з автоматом.
Учні місцевої школи, всі жителі Росіянівки свято бережуть пам’ять про тих, хто віддав своє життя за наше щасливе сьогодення. Любов і пошану до воїнів-визволителів проявляють школярі, які відшукали рідних і близьких полеглих та підтримують із ними зв’язки. Багато хто з них не раз приїздив до Росіянівки, щоби вклонитися могилі, де лежать дорогі їм люди.
В Музеї бойової слави в місцевій школі є стенд із фотопортретами воїнів-визволителів, що їх юні слідопити отримали від рідних загиблих, а також дошка, де викарбувано прізвища воїнів, які загинули при визволенні Росіянівки.
Народилися, виросли та змужніли покоління, які не знали війни. Їм незнайомі лихоліття розрухи і голоду, смертоносні вибухи і болюче горе втрат. Сплять мирно діти, бавляться в затишних будинках, навчаються у просторих кімнатах. Хай ніколи не знають і наші майбутні покоління горя, але завжди хай живуть у їхніх душах немеркнучі образи тих, хто обстоював наше щастя в боях із ворогами.
Анастасія Швидка, керівниця Музею бойової слави Росіянівської школи
