Мені неодноразово доводилося чути, як наукові працівники музеїв із захопленням говорили про свою роботу з фондами та архівними матеріалами. Занурення у світ свідчень минулого дарувало їм справді унікальну можливість відкрити нові соціально-культурні прошарки досліджуваної теми. Те, повз що пройшли сучасники, раптом виявлялося масштабним та значимим через сторіччя…
Подумалося про це і в Галереї мистецтв Наукової бібліотеки ОНУ ім. І.І. Мечникова під час знайомства з експозицією «Рослини-символи в християнських традиціях: з колекцій, що мають статус національної спадщини України». Вона заснована на Фонді стародруків, рідкісних видань та рукописів Наукової бібліотеки і гербарії, який зберігається на кафедрі ботаніки університету.
Один із розділів присвячений біблійним рослинам нашого краю. Більшість із нас знають лише «велику сімку» прадавніх рослин, які виступали своєрідними символами добробуту людського життя, – це пшениця, ячмінь, виноград, смоківниця (інжир), гранат, олива, фінік. А перша трійка взагалі відноситься до традиційних лідерів з вирощування у нашому регіоні. Насправді у Святому Письмі згадується набагато більше представників флори – близько 120. І практично усі з них зустрічаються у нас. Щоправда, із часом значення багатьох слів-назв дуже змінилося. І сьогодні вони використовуються у зовсім іншому контексті.
Наприклад, у Біблії говориться про зроблений з акації ковчег. Але ми у побуті акацією називаємо рослину, що дуже відрізняється від палестинської. Наша робінія (саме таку наукову назву має завезена з Америки біла акація) була акліматизована в Європі, а потім і в нас Йосипом де Рибасом та дюком де Ришельє. Не є кедровими і названі так горішки. У кедра, як відомо, горішків немає. Вони є лише в сосни.
Говорячи про необхідність розмежувати головне та другорядне в якійсь проблемі, за звичкою вживаючи словосполучення «відокремити зерна від плевел», ми впевнені у тому, що плевела – це шкірка. Насправді мається на увазі кореневищний колосистий бур'ян, що називається ще житньою травою, – небезпечний шкідник для сільськогосподарських культур. Його, витрачаючи значні зусилля, доводилося відокремлювати від зібраного зерна, щоб зберегти врожай.
У «Пісні Пісень» царя Соломона читаємо: «Що лілія між тернами, то кохана моя між дівицями».
– Лілії в тернику (це зарослі колючої рослини зізіфуса), звичайно, не ростуть, – говорить доцент кафедри ботаніки ОНУ ім. І.І. Мечникова Володимир Немерцалов. – Тобто, у цьому випадку йдеться про якісь інші рослини. Наприклад, в українському перекладі Біблії Івана Огієнка згадується троянда. Аналогічно ми звикли вважати, що Єва дала Адаму яблуко. У Біблії говориться про плід. І лише в латинському перекладі плід зла став називатися яблуком. Хоча багато дослідників вважають, що Єва дала Адаму, швидше, горіх або гранат – один із плодів, що нагадує людський мозок. Чому ж так відбувалося, звідки виникали різні трактування тексту?
Володимир Володимирович Немерцалов пояснює цікаву особливість: виявляється, перекладачі Біблії не мали права повертатися до вже перекладеного речення. Вони повинні були виконувати свою роботу за змістом тексту. І тому, якщо не знали якогось слова, замінювали його першим-ліпшим аналогом.
Він також сподівається, що працівникам кафедри ботаніки ОНУ ім. І.І. Мечникова вдасться попрацювати зі своїми колегами – греками та ізраїльтянами, щоб пильнішу увагу зосередити на першоджерелах текстів Біблії. Швидше за все, ця співпраця відкриє ще чимало нових, зовсім несподіваних трактувань священних текстів.
