У перші місяці після визволення Одеси від фашистських окупантів до міста почали повертатися з евакуації вузи. Приїхав і педагогічний інститут, викладачі якого були колегами моїх батьків. Поступово життя входило у свою колію. Знову для вчених і викладачів міста місцем обміну досвідом став Будинок вчених. Слава Богу, бомби його не торкнули, хоча навколо були зруйновані будівлі: Гоголя, 16, школа імені Столярського…
Для працівників вищої школи та їхніх дітей у Будинку вчених відкрилося чимало наукових секцій та гуртків за інтересами. З першого дня запрацював аматорський симфонічний оркестр, у якому брали активну участь друзі моїх батьків – доцент Твердий і професор інституту імені Таїрова Берченко.
У дворі Будинку вчених почалося будівництво дитячого клубу, де передбачалися заняття у гуртках, а поки що діти займалися у Білій залі та Мармуровій вітальні.
Мій тато, Георгій Миколайович Аксентьєв, відвідував секції Будинку вчених з 1934 року. Він же 1946 року записав мене та мою сестру-близнючку до гуртка музичного виховання, яким керувала Анна Ісаївна Фіздель. Цей гурток вона організувала ще до війни. Анна Ісаївна була дуже творчою людиною. Крім занять у вокальному і танцювальному гуртках, ми грали у шумовому оркестрі та готували постановки до свят. І усе це проводилося легко, в ігровій формі.
На все життя запам'яталася мені постановка до нового, 1948 року казки «У царстві Діда Мороза», де я грала дівчинку Машу, яку мачуха послала взимку до колодязя по воду. Маша впустила відро до колодязя, стрибнула за ним і опинилася у царстві Діда Мороза. У виставі я співала «Здравствуй, гостья Зима!», а навколо мене в хороводі кружляли сніжинки, серед яких була і моя сестра.
Відвідували ми із сестрою і хореографічний гурток при Будинку вчених, яким спочатку керувала Софія Михайлівна Рейнбальд, а потім Алла Борисівна Риндіна – солістка нашого оперного театру, народна артистка України, яка недавно пішла на
90-му році з життя. Вона ставила переважно вальси Шопена. Також з нами займалася і провідна солістка оперного театру Ксенія Миколаївна Єрмакова.
На особливо теплі спогади заслуговує гурток «Умілі руки», яким керувала Віра Григорівна Ронес. Відвідували ми й ізостудію під керівництвом Цецилії Юхимівни Лучекар. Обидві викладали ще до «Жовтневого перевороту». Можливо, тому методика їх викладання була дуже зрозумілою та доступною нам, дітям. Я досі плету, вишиваю і трохи малюю, згадуючи їхню науку.
Наприкінці кожного року влаштовувалися виставки робіт обох гуртків. Лише роботи гуртка «Умілі руки» розкладалися на великому овальному столі, а малюнки розвішувалися на стінах Горіхової вітальні. У ті часи Горіхова була читальною залою, а Турецька вітальня – бібліотекою. Крім класики, ми любили читати періодику: журнали «Огонек», «Нива», «Вокруг света». Коли навчалися із сестрою вже у старших класах, дуже часто користувалися послугами бібліотеки Будинку вчених.
Запам'яталися чудові новорічні бали для молоді. Десерти, солодощі готувалися у буфеті Будинку вчених. Смачніших пиріжків ніде в Одесі не було!
Я із вдячністю згадую своє дитинство, коли серед розрухи, яку залишила війна, був БУДИНОК, де ми не лише весело проводили вільний час, але й одержували знання та навички на все життя. Це дорогий моєму серцю Одеський будинок вчених.
Аріадна Сауленко (Аксентьєва)
