Кажуть, останнім часом хлопці з Муравлівки, маючи бажання, могли влітку ходити до дівчат з Василівки через Китай-озеро пішки.
Якщо років 20 – 30 тому здолати кілька кілометрів водного дзеркала можна було тільки човном, добряче попрацювавши веслами, то нині при глибинах 50 – 80 сантиметрів і в шортах нескладно пройтися через Китай.
Ця водойма лиманно-заливного типу розташована у понизов'ї Дунаю на території Кілійського та Ізмаїльського районів. Вона тягнеться з півночі на південь 25 кілометрів, ширина досягає 5 кілометрів. Водообмін між Китаєм і Дунаєм регулюється штучним шлюзованим каналом.
– Якщо постояти на березі нашого Китай-озера і добре прислухатися, то можна вловити дивні шуми: воно стогне, волає про допомогу, – говорить сільський голова Приозерного Валентина Пилипівна Муту. – Коли ми були дітьми, пірнали в озеро з мосту – так там було глибоко. Останнім часом під мостом води у найкращому разі – по коліно, а, починаючи з літа залишається вузенький потічок шириною до двох метрів і глибиною по кісточки.
Проблеми розпочалися у 1997 році, коли шлюзи відкрили, але… пізно: рівень річки вже спав, і вода з Китаю пішла в Дунай. Тоді вперше мальовниче озеро почало хворіти.
Проблема полягає у тому, що Китай розташований вище Дунаю, і наповнити його водою можна тільки навесні за найвищого рівня повені. Треба чітко стежити за ситуацією – вчасно шлюзи відкрити і вчасно закрити. Цього року гідротехнічна служба попрацювала дуже вдало – на спільну радість свіжа вода з'явилася. Але все одно це виснажене посухами озеро не в тому стані, у якому було раніше, коли з нього черпали воду і колгоспи для зрошення полів, і окремі жителі – для своїх городів.
– Якщо говорити про Приозерне, то сьогодні тільки невелика частина села, дворів близько двохсот, мають можливість користуватися водою з Китаю для поливання городів, – говорить В.П. Муту. – Більшість вулиць – без води. Зовсім. Взагалі ситуація парадоксальна: живемо на березі великого озера, неподалік протікає Дунай, а ми постійно без води. Ми в Приозерному вивчали можливість буріння артезіанської свердловини для забезпечення жителів села питною водою. Навіть на глибинах 110 метрів у нас джерела солоні. Жителі Приозерного змушені користуватися привізною водою, яку беруть у сусідньому селі з водогону. Одна тонна – близько 30 гривень! Тобто за цистерну 3,8 тонни сім’я віддає 100 – 120 кревних, а на скільки цієї води вистачає? При ощадливому використанні – на місяць-півтора. Про полив городів і мови бути не може. Для розв’язання проблеми забезпечення жителів села і сусідніх сіл водою треба далі споруджувати Кілійський груповий водогін. Необхідно, щоб на державну програму «Питна вода» виділялося більше коштів.
Екологічні проблеми озера Китай – це і проблеми для виробничників, про яких розповів нам сусід Валентини Пилипівни Муту із села Фурманівки, голова сільгоспкооперативу «Вікторія», депутат Кілійської районної ради Дмитро Іванович Артеменко:
– Раніше у нашому сільгосппідприємстві було на зрошенні понад дві тисячі гектарів землі, тобто 70 відсотків ріллі, – розповідає керівник кооперативу. – Воду брали з озера Китай, і її ніколи не бракувало. Так, мінералізація цієї водойми була трохи підвищена, але в ті роки держава безкоштовно відвантажувала колгоспам і радгоспам гіпс, і ми успішно боролися із засоленням ґрунтів. За останні 20 років мінералізація озера зросла майже удвічі. Зрошення зараз немає, і ми навіть не порушуємо це питання! При такій мінералізації водойми ми просто знищимо землю, вона стане білою від солі. Як допомогти озеру? Особисто я не знаю – тут повинні своє слово сказати фахівці. А поки що живемо, як можемо. На березі Китаю у нас розташована племінна гусеферма – тут чудові умови для вирощування водоплавної птиці. Так, в останні роки, коли вода все відступала і відступала, ми були змушені закуповувати сотні метрів сітки, щоб продовжити огорожу водного дзеркала (обмежити рух гусей по воді). Цієї весни, коли воду подали як ніколи щедро, усі наші огорожі опинилися на дні – знову витрати. Ми змушені коригувати свої дії залежно від стану озера, іншого шляху немає. Але головне – щоб наш Китай вижив. А про це мусить подбати насамперед держава.
