В 1910 році одеситам вдалося здійснити заповітну мрію – організувати виставку, гідну ділових амбіцій тодішніх російських і деяких закордонних бізнесменів. На високому морському березі в Олександрівському парку, що ще не став парком ім. Шевченка, розташувалася «Одеська сільгосппромислова виставка», яку в місті скромно назвали всеросійською, а ініціатори – пани М. Деніризес, В. Курбановський, Г. Вольфензон – при нагоді підвищували рейтинг до всесвітньої.
До речі, тодішні одесити ще не забули, що цей захід мав би відбутися 1904 року, але підступні японці зірвали його, напавши на Порт-Артур. Довелося чекати майже шість років. Ну й дочекалися. Тепер в Олександрівському парку на промисловій лінії функціонувало 15 відділів, а на сільськогосподарській – аж 17. Загальну кількість павільйонів ніхто навіть не лічив – калькулятори тоді були не в моді. Ну й людей, звісно, було теж не полічити.
Спроби ділових функціонерів і місцевого бомонду за один раз обійти «всеросійсько-всесвітню» були приречені на провал: відвідати всі павільйони, ознайомитися з усіма експонатами виявилося неможливим. Зате скільки було дивних зустрічей у міжпавільйонному просторі! Деякі з них залишилися в історії.
Серед експонатів 14 відділу – «Сільськогосподарські знаряддя та машини» привертали увагу дві фірми – конкуренти «Вульслей-Рояль» і «ТОР». Обидві пропонували новітні зразки сепараторів. Першу фірму представляв п. Сергій Філіппов, що мешкав на вул. Карангозова (нині Льва Толстого), 16, кв. 4 (будинок Михайла Ближенського). Втім, говорячи про ділових людей, не варто ототожнювати їхнє помешкання з адресою офісу їхньої фірми. Ось і тут беремо старий довідник і бачимо: «Вульслей-Рояль», Англія, представник у Росії С. Філіппов, інженер-технолог. Жуковського, 13, тел.: 14-89».
Саме собою зрозуміло, що у високоурочистий момент відкриття павільйону фірми на виставці був присутній не тільки сам
п. Філіппов, але і його дружина – чарівна Катерина Олександрівна, а також її сестра – красуня Маша, що жила в родині Філіппових. У цей час Маша, як то кажуть, гризла граніт науки в жіночій гімназії мадам Бален-де-Болю, що ташувалася недалеко від парку, на вул. Полтавської Перемоги (Канатній), 40.
На виставку вона прийшла, втікши з уроку Ольги Семенівни Ручко. І навряд чи Машу, яку авіатор і поет Василь Каменський характеризує як безмежно чарівну та веселу, могло розважити видовище всіляких сепараторів. Зате навколо була сила-силенна спокус іншого роду. Наприклад, неподалік від головного сільгосппавільйону, вибудуваного в колишньому Чумному кварталі, розмістився «грандіозної величини самовар з безкоштовним роздаванням чаю». Трохи далі заклично сяяли вогні відкритого Матвєєвим театру-ілюзіону «Гігант» на 600 глядачів. (Для довідки: через три роки Матвєєв продав свій ілюзіон, на той час перенесений на Молдаванку, якомусь Соломону Сидерману, а сам опинився задіяний на «Привозі» як продавець).
Але це так, між іншим, а тоді, 1910-го, на павільйон Філіппова кидав полум'яні погляди його конкурент Моня Бабель, про справи якого в довідниках можна прочитати: «Сепаратори. Представництва відділення та продажу, «ТОР» Нікелес і Тоден, представник Бабель Е.І., Кондратенка (нині Буніна), 21,
тел. 30-19».
Напруга моменту наростала. Пани Нікелес і Тоден певно схвалили б експозицію фірми «ТОР», де сепаратори були розкладені за номінаціями: відцентрові, магнітні, відстійні. Але чи оцінять це потенційні клієнти, а чи підуть «з готівкою» навпроти – до конкурента Філіппова?
Хвилювання передавалося й синові представника – Ізі, що прийшов повболівати за справу батька з будинку Степана Райха по вул. Ришельєвській, 17, де жила родина, а за рогом ташувалася батьківська фірма. На той час Ізя навчався в одеському комерційному училищі ім. Імператора Миколи I. Згідно зі спогадами однокласника М. Баркова, незадовго до відкриття виставки майбутній письменник дебютував як актор у шкільній виставі – зіграв чеховського Ваньку Жукова, написавши й відправивши послання «на деревню дедушке Константину Макарычу». Чи не було тут натяку на сільгоспзаняття татуся – Еммануїла Ісааковича?
Проте юнакові нуднувато було сидіти в батьківському павільйоні. Тим більше що увагу вабив конкурент матвєєвського «Гіганта» – так званий «Вагон» (на 30 посадкових місць), відкритий кіномеханіком Гарасимом Карав’я. Тут уся цікавина полягала в тому, що під час демонстрації вагон розгойдувався, створюючи ілюзію руху, а як свідчить Мапуловокі в праці «Кіно в Одесі»: «Із цією справою легко поралися два хлопчики, що сиділи під підлогою, вони ж за допомогою мітли й листа заліза імітували шум поїзда».
Але сеанси ще не почалися, коли Маша з павільйону «Вульслей-Рояль» та Ізя з павільйону «ТОР» вийшли на площу й зустрілися поглядами. В результаті сталося те, що засновник Одеського літературного музею Микита Бригін назвав так: «Пожежа серця». Він писав: «За цілком випадкових обставин Бабель познайомився з прекрасною гімназисткою Марією Денисовою. Знайомство відбулося на Одеській виставці, де конкуруючі фірми С.І. Філіппова та Е.І. Бабеля мали свої павільйони».
Отже, знайомство відбулося, але спочатку ні до чого не призвело. Ізя виїхав до Києва, вступив до комерційного інституту й там одружився з дочкою відомого київського підприємця Бориса Гронфайна. Костянтин Паустовський розповідав: «Гронфайн випустив зневажливий і всім зрозумілий звук: п-с-с! Він навіть не потурбувався висловити своє презирство словами: забагато честі для цього непоказного студента». Так поставився тесть, і зятеві нічого не залишалося, як повернутися до Одеси, до рідної неньки Фані Аронівни.
А Маша? О, вона тим часом стала першим коханням Маяковського – поета, співця революції, речника та ватажка. Тут обійшлося без виставок і сепараторів, зате народилося «Облако в штанах», включене до шкільних програм.
Минули роки, і створювалося враження, що коротка зустріч двох юних сердець в Олександрівському парку так нічого й не принесла. Але...
24 лютого 1934 року І.Е. Бабель у Літературному музеї Москви читав п'єсу «Марія». Пізніше вона була опублікована в журналі «Театр і драматургія» (№ 3, 1935 р.) Присутній на читанні Гладков потім напише: «Марія» буде дуже важкою для театру через свою простоту й лаконізм».
У п'єсі мало що показувало на гарну гімназистку з одеського парку. Але в четвертій картині, де йдеться про Петроград, є така репліка: «Вирішено було піти на Фурштадську, 16, квартира 4». Відразу згадалася адреса Маші Денисової: Карангозова, 16, кв. 4. В іншій картині про Марію мовиться: «Вона в солдати пішла» і далі: «Вона щаслива у своєму політвідділі». Все це вказує на те, що М. Денисова служила в Червоній Армії. Крім того, у п'єсі є посилання на те, що 1919 року Марія Денисова вийшла заміж за члена військової ради Першої кінної армії Юхима Щаденка і стала офіційно іменуватися мадам-товариш Денисова-Щаденко.
Ще про що хотілося б сказати. Численні цитати з бабелівської п'єси й сьогодні годяться для обивателів одного південного міста, яке пережило революцію, громадянську війну, окупацію та перебудову. І така подробиця: перший варіант п'єси, написаної Бабелем у Сорренто, особисто критикував і завважив за негодящу сам Максим Горький.
Отже, уривки з «Марії»:
«Слишком тиранят, Исаак Маркович... Слишком стало затруднительно с продуктовым делом... Думали, власть отошла, а они это моду такую взяли – допрежде всякого разбегу бахать».
«Раньше у народа перед инвалидами совести не хватало, а теперь – ноль внимания».
«Хотят валюту за кольцо... Бриллиант – это прелестное вещество – за щеку положил и нету».
«В конной гвардии нас не учили торговать нитками. В деле купец должен всегда видеть, куда он садится».
«Теперь очень нарядная публика. Господа пролетарии входят во вкус: они хотят, чтобы женщина была изящной».
«На улице белый день, а они в театр. Электричество экономят. Во-первых, электричество, потом, если поздно возвращаться, – разденут».
«Был довольно видный профессор, теперь занимается колбасами. Я считаю – неправильно. Во всех странах такой закон – не добили: твое счастье – живи дальше».
«Тебе прикажи разрушить улицу, на которой ты родился, – ты разрушишь ее, прикажи обстрелять детский приют – ты скажешь: «Трубка два, ноль восемь», и обстреляешь».
«Мы все по дурости нашей любили».
«Он вроде бы больше положенного не делал».
«Которые дети теперь изготовляются, должны к хорошей жизни поспеть».
На жаль, не всі діти поспіли до гарного життя. Та й сам автор «Марії» не дожив до неї. А як же добре все починалося...
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець; Валентин ШЕРСТОБИТОВ, член НСЖУ
