(72 роки тому почалася Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр.)
Люди народжуються не для бойовиськ. Але у грізний для рідної землі час увесь народ стає солдатом. Так сталося й тоді, коли в найкоротшу ніч 1941 року – 22 червня – фашистська Німеччина, вчаділа від легких перемог над країнами Європи, віроломно напала на Радянський Союз.
Шість-вісім тижнів відвели фашистські стратеги на чолі з біснуватим Гітлером, що став головним тюремником світу, на переможне завершення «блискавичної» війни на сході. У ретельно розробленому плані «Барбаросса» було передбачено перетворення окупованої території на «зону пустелі». Адольф Гітлер заявив: «Ми зобов'язані винищити населення – це входить у нашу місію охорони німецького населення. Я маю право знищувати мільйони людей нижчої раси…». За п'ять днів до нападу на СРСР Гітлер видав наказ, який наділяв німецьких вояків правом грабувати радянських людей і винищувати їх. При цьому він взяв усю відповідальність за скоєні його головорізами злочини особисто на себе. І годованці захопленого манією крові фюрера з перших хвилин нападу вбивали з автоматів і пістолетів беззахисних дітей, жінок, старих людей, чавили їх танками, автомобілями, вішали на майданах. У плані «Ост» було затверджено: «Йдеться не лише про розгром держави із центром у Москві. Справа полягає, скоріше, в тому, щоб знищити росіян як народ». Немає опису пекла, яке могло б зрівнятися зі звірствами, що коїлися виплодками фашистської чуми.
Велика Вітчизняна війна стала дуже тяжким випробуванням для всього радянського народу, який піднявся на боротьбу із чужоземними загарбниками, отруєних шовінізмом і расизмом. Йому довелося прийняти на себе удар дуже добре відмобілізованої армії, що мала досвід ведення бойових дій і нараховувала понад п'ять мільйонів солдатів і офіцерів, понад чотири тисячі танків, близько п'яти тисяч літаків, понад сорок сім тисяч гармат і мінометів. Військові оглядачі багатьох країн провіщали неминучу поразку СРСР. А Гітлер мав намір провести парад своїх військ на Красній площі Москви на початку серпня 1941 року. Але весь радянський народ піднявся на праведний бій з фашистами і своєю нетлінною надлюдською силою дав гідну відсіч нахабному ворогу й заніс над ним нещадний меч відплати і справедливості (наприклад, у перші місяці війни в армію й на флот пішли 155474 жителі Одеси та області). 1418 днів і ночей ( від 22 червня 1941 р. до
9 травня 1945 р.) боролася Країна Рад за Перемогу й домоглася її ціною неймовірних зусиль і непоправних втрат. Страшний молох війни забрав понад двадцять шість мільйонів життів радянських воїнів і мирних громадян, зокрема близько дванадцяти мільйонів синів і дочок України. Як свідчить трагічна статистика, щодоби в середньому гинуло 19040 чоловік, протягом години – 793 чоловік, за хвилину – 13 чоловік. Приблизно 2 мільйони радянських громадян пройшли через фашистські концентраційні табори. Гітлерівські окупанти дощенту зруйнували й спалили 1710 міст і селищ, 70 тисяч сіл і хуторів, 32 тисячі промислових підприємств. 25 мільйонів чоловік, які дочекалися світлого Дня Перемоги, залишилися без даху над головою.
Чи можливо таке забути? Звичайно ж, неможливо! Чи можна таке применшити? Неможливо! Якщо ти чесна людина і ти не втратив їх Величності – Совість і Честь. Правда про ту велику битву з фашизмом не на життя, а на смерть закликає до цього. А тим, хто намагається сьогодні спотворити її, принизити роль Радянського Союзу у Другій світовій війні, нагадаю слова Президента США Гаррі Трумена, адресовані радянському уряду: «Ми високо цінуємо чудовий внесок, зроблений могутнім Радянським Союзом у справу цивілізації та свободи». Навіть ворог комунізму №1 прем'єр-міністр Великої Британії Черчілль у посланні Сталіну писав: «Майбутні покоління вважатимуть себе у боргу перед Червоною Армією так само беззастережно, як і ми, яким довелось бути свідками цих чудових подвигів». Доречною буде тут ремарка: бути у несплатному боргу.
