Піщані острови й коси, акваторія водного дзеркала, очеретяні зарості, заплавні луги, мальовничі балки і яри, лісові урочища, цілинні степові ділянки – усі ці ландшафти розподілені по багатьох місцях Земної кулі. Проте на Тилігульському лимані вони поруч. Особливо цінні степові ділянки, які мають стрічкову структуру, бо оперізують лиман по периметру. На них усе ще є рослини, які в Європі практично зникли: ковила Лессинга, пролісок Ельвеза, орхідея, тюльпан Шренка, сон-трава та інші. Це і є «золоте кільце» Тилігула, оскільки степові рослини зберігають від ерозії береги лиману й створюють неповторний за красою ландшафт.
Однак деякі природокористувачі не знають або не хочуть знати про цінність Тилігульського лиману, а іноді просто ігнорують природоохоронне законодавство. Оранка тих самих степових ділянок до урізу води, випас худоби, купи гною в прибережній зоні, видобування піску – ось далеко не повний перелік порушень. Від цих же проблем постраждала річка Тилігул, що впадає в лиман. До того ж на всій своїй довжині річка вже багато десятиліть зарегульована. Її перегороджують численні дамби, штучні ставки. Також протягом багатьох років канал, що з'єднує лиман з морем, не функціонував, особливо у весняний час, коли з Дніпро-Бузького лиману в Тилігул мала надходити опріснена вода. Особливо небезпечна оранка до урізу води, в результаті якої в лиман потрапляє велика кількість чорнозему – органічної речовини.
Замор риби у верхів'ях Тилігульского лиману, який відбувся в травні цього року, перетворив його береги на смердючу рідоту. Для виявлення причин замору працівники РЛП «Тилігульський» відправили воду лиману на аналіз її складу фахівцями Державної екологічної інспекції північно-західного регіону Чорного моря. Також консультувалися з фахівцями Інституту біології південних морів Національної академії наук. Передбачувані причини замору підтвердилися: у нічний час, коли немає фотосинтезу, кисень витрачається на окислення великої кількості органічної речовини, що надійшла в лиман. Вміст кисню у воді падає нижче критичного рівня, необхідного для підтримання життєдіяльності риби. Травнева спека послугувала каталізатором цих процесів. Ці умови й призвели до фатальних наслідків. Інакше кажучи, причина замору криється в оранці лиману до урізу води, що сприяє змиванню чорнозему, а також у заростанні й відсутності проточності річки Тилігул.
Наймасовіший замор риби в історії Тилігульського лиману стався 2010 року. Але тоді був липень місяць, літо в розпалі. Господарники не зробили висновків, і цього року замор повторився, але вже в травні. Тенденція наявна. Якщо не буде вжито заходів, то лиман з організмами, що його населяють, загине. Хоча, здавалося б, чого простіше при оранці залишати не торканими плугом мінімум 100 метрів, як того вимагає природоохоронне законодавство.
Господарники скаржаться на економічну кризу, разом з тим роблять усе, щоб було ще гірше. Бажання урвати у природи побільше обернулося багаторазовою втратою. По-перше, ми втратили дикі степові ділянки, які розорали. А це теж цінність. Країни, що зуміли зберегти дику природу, в усьому світі викликають повагу. По-друге, ми втратили чорноземи, які були змиті дощами в похилій прибережній зоні. По-третє – рибу, яка загинула внаслідок змивання чорнозему. По-четверте, ми втратили Тилігульський лиман як місце відпочинку, бо в ньому не тільки купатися небезпечно, але й дихати поруч із ним неприємно. За непрощенні помилки, пов'язані з нерозумним господарюванням, уже розплачуються всі місцеві жителі, зокрема й ті самі горе-хазяї – порушники природоохоронного законодавства. От і виходить як у тій приказці: «Торгували, веселилися – підрахували, просльозилися».
