Бувають ситуації та запитання, що виникають у зв’язку із ними, які довго не дають спокою. Так трапилося минулого року, коли на засіданні виконкому Одеської міської ради розглядали проблему періодичного виникнення хвиль неприємних запахів. Вони накривали значну частину міста, викликаючи напади ядухи та кашлю в астматиків та алергиків, а услід за цим і істерію з вимогами знайти та буквально розправитися з винуватцями того, що відбувається.
Під пильний погляд перевіряльних структур тоді першими потрапили підприємства нафтоперевалювального комплексу. Вимірювання на межах їх санітарно-захисних зон показали певне перевищення гранично допустимих концентрацій щодо вуглеводнів. І одразу було зроблено висновок про шкідливі викиди саме на їхніх територіях. Мер Одеси навіть збирався порушувати питання щодо припинення роботи чотирьох підприємств нафтоперевалювального комплексу – «Ексімнафтопродукту», «Одеснафтопродукту», «Синтезойлу», нафторайону Одеського морського торговельного порту. За колег тоді заступився Герой України Володимир Філіпчук, який запропонував затвердити графік проведення заходів, спрямованих на скорочення кількості шкідливих викидів в атмосферу. Це рішення у підсумку й було ухвалено.
Мене ж, як фізика за освітою, непокоїли деякі питання. По-перше, характер запаху, що періодично виникає в селищі Котовського, де я живу, був, швидше, органічного походження і до випарів нафтопродуктів ніякого встосунку явно не мав. По-друге, чому цих ядушливих хвиль не було кілька років тому, коли обсягів перевалювання нафтопродуктів на перерахованих підприємствах було в декілька разів більше, ніж зараз? По-третє, робити висновок про джерело виникнення запахів, провівши виміри лише на межах санітарно-захисних зон чотирьох підприємств, не можна. Достовірними та науково обґрунтованими такі висновки не є. По-п’яте, чому зона пошуку обмежилася лише сферою нафтоперевалювання?
Незадовго до згаданого засідання виконкому я ознайомилася з роботами професора Яковлєва, присвяченими проблемі підтоплення великих міст. Він говорив про те, що діяльність людини призводить до все більшого підвищення рівня підґрунтових вод. І Одеса – не виняток. Недавні розкопки на Грецькій площі показали, що вода перебуває там усього за півтора-два метри від поверхні. Забудова узбережжя, коли на схилах встановлюються потужні залізобетонні каркаси-фундаменти, перекрила шляхи, якими раніше дощова вода стікала в море. Тепер вона залишається в місті. Враховуючи велику довжину катакомб, можна не сумніватися: більшість із них поступово заливатиме вода. Із цим постійно зустрічаються будівельники, зокрема, на вулицях Разумовській, Балківській. Підґрунтова вода вбирає в себе найрізноманітніші, включаючи каналізаційні, стоки. Тому іноді, зупиняючись на перехресті, краще відійти подалі від каналізаційного люка, щоб не задихнутися від запаху гнилої органіки.
Геологи попереджають про небезпеку накопичення відходів різних виробництв і стоків на полях фільтрації, у районі Жевахової гори. Стійкий, неприємний запах, який панує там, забути неможна. На думку вчених, усе це, врешті-решт, і дає ті самі хвилі неприємних запахів, що накривають Одесу. І щоб усунути їх, проблему треба розв’язувати комплексно після проведення всебічних досліджень.
Приводом ще раз замислитися про правильність та обґрунтованість саме такого підходу послужило виїзне засідання громадської ради при Державній екологічній інспекції в Одеській області в ПАТ «Одеснафтопродукт».
…Це підприємство розташоване на вулиці Вапняковій і призначене для зберігання та перевалювання світлих нафтопродуктів. Як сказав голова правління Олександр Рибка, ще кілька років тому акціонерами було ухвалено рішення щодо встановлення на резервуарах спеціальних понтонів (рухливих кришок), що дозволяють приблизно на 98 відсотків скоротити викид в атмосферу нафтопродуктів, що випарувалися. Основним партнером підприємства сьогодні є компанія «Тенгізшевройл», що розробляє нафтогазове родовище «Тенгіз» у Казахстані. Частина цих потоків перевалювання нафтопродуктів у 2012 році перехопив російський порт Тамань. То ж «Одеснафтопродукт» сьогодні не завантажений повністю, як раніше.
Проте, відповідно до рішення виконкому міськради, укладений договір з муніципальною пересувною екологічною лабораторією КП «Центр екологічних проблем та ініціатив» на проведення постійного моніторингу стану атмосферного повітря в санітарно-захисній зоні, яка щомісяця представляє звіт про його результати. ПАТ «Одеснафтопродукт» пішло далі. Підприємство за своєю ініціативою уклало договір про проведення аналогічних вимірів і з лабораторією Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища та людини Національної академії наук України. Тепер контроль викидів у санітарно-захисній зоні провадять одразу дві лабораторії.
У день приїзду членів громадської ради була відмінна погода: світило сонце, легкий вітерець бентежив лише метеликів та бабок, які затишно почувалися на вкритій травою території підприємства.
Головний інженер Володимир Кучеренко розповів про роботу щодо встановлення понтонів американської фірми «Ultraflote». Виявилося, що на кожний резервуар він проектується індивідуально із урахуванням усіх нерівностей. Понтон повинен бути ідеально підігнаним. А якщо ні, то ходити вгору-вниз у резервуарі він не зможе. Складність полягає ще й у тому, що більшість резервуарів з’явилися за радянських часів, були виготовлені за чинними тоді стандартами, які не передбачали встановлення понтонів.
Усі охочі змогли залізти всередину резервуара місткістю 10 тисяч кубометрів, де встановлюється понтон. Відчуття, відверто скажу вам таке, що запам’ятовуються: відчуваєш міць, яка перебуває зверху, і розумієш, наскільки складна конструкція понтона, який збирають із великої кількості комплектуючих.
Усього буде встановлено 51 понтон. Підприємство витратило на це понад 15 мільйонів гривень. На встановлення одного йде в середньому 2 тижні. Через дефіцит коштів найняти підрядну організацію, щоб вести роботи одразу на двох-трьох резервуарах, «Одеснафтопродукт» не може. Доводиться вправлятися власними силами.
Треба сказати, що в районі проведення монтажних робіт з підготовки резервуарів для встановлення понтонів відчувався ледве уловимий запах нафтопродуктів. А біля резервуарів, вже обладнаних понтонами, у яких на даний момент перебував нафтопродукт, більше відчувався запах сухої трави, ніж нафтопродуктів.
Трохи сильніше (як на автозаправній станції, коли заливається паливо в бак автомобіля, але не більше), запах відчувався на залізничній естакаді для зливу нафтопродуктів з вагоноцистерн. Злив організований знизу таким чином, щоб максимально скоротити контакт бензину з повітрям.
На час знайомства членів громадської ради з роботою підприємства голові ради Юрію Геращенку зателефонували і повідомили про скарги жителів вулиці Балківської на неприємний запах, що знову з’явився. Але «Одеснафтопродукт» тут був явно не причетний до цього.
Натомість набагато більше питань залишив огляд прилеглої до підприємства території (район Лиманчика). Там у заростях очерету працює чимало різних підприємств, утворюються величезні смітники, загнивають невеликі водойми. Через 20 хвилин перебування там починає шкрябати у горлі, постійно переслідує запах гниття. І мимоволі згадується заклик вчених, що винних треба не призначати, а знаходити. Так, нафтопереробні підприємства перебувають на очах. Їх легко зробити винними в тому, що відбувається. Але ситуація в місті на сьогоднішній день набагато складніша. Треба серйозно розбиратися з рівнем підґрунтових вод та накопиченнями різних відкладань у катакомбах, на полях фільтрації, у районі Жевахової гори. Тому поки що, зважаючи на все, не вдалося навіть близько підійти до відповіді на запитання, чому все ж таки місто періодично захльостують сморідні хвилі? І голова громадської ради Юрій Геращенко має намір домагатися одержання точної інформації, які підприємства і якого профілю працюють у районі Лиманчика, упорядкування смітників санітарними службами та координації зусиль вчених у пошуку справжніх винуватців шкідливих викидів в атмосферу.
