На початку жовтня 1987 року футбольна тема стала, як ніколи, близькою жителям портового Ізмаїла. Команда київського «Динамо», вигравши черговий чемпіонат СРСР, зустрілася в товариському матчі на полі стадіону Радянського Дунайського пароплавства (РДП) з одеським «Чорноморцем». Ця подія не відбулася б, якби не Віктор Васильович Пилипенко, якого перемістили на той час з Ізмаїла до Одеси. Він очолив Чорноморське морське пароплавство.
Враховуючи втому гравців, що накопичилася (позаду був важкий сезон), Валерій Лобановський погодився на два тайми по 30 хвилин. «Чорноморець» того ж року здобув «бронзу» чемпіонату, але кияни були явно сильніші. Досить згадати, що на базі «Динамо» (Київ) у той час формувалася збірна команда країни. У складі динамівців до нас приїхали дев’ять гравців збірної Союзу.
Рахунок гри в Ізмаїлі 3:3. Але не в цьому, звичайно, сутність. Любителі спорту здобули унікальну можливість побачити у себе в провінції цвіт вітчизняного футболу на чолі з тоді вже легендарним тренером. Зрозуміло, що центральний стадіон РДП був заповнений, уболівальники сиділи навіть на деревах. Але коректності, уміння поводитися, загальноспортивної культури, яких так бракує нинішнім «фанам», тодішнім уболівальникам було не позичати. Приповідка, що набила оскому, «Які люди – і без охорони!» у ту пору ще не була актуальною. Охорони Валерій Васильович не потребував. Приймали іменитих гостей з істинно бессарабською гостинністю. Знімок, де Лобановський в оточенні «батьків міста» і керівників пароплавства, зроблений на борту пасажирського теплохода «Україна». Після матчу спортсменів прокатали Дунаєм до Чехословаччини. Приймав їх на борту теплохода Анатолій Скопін (другий праворуч від тренера), капітан з футбольним «відтінком», колишній гравець команди майстрів «Дунаєць».
Чверть століття минуло з того пам’ятного матчу. Поле ізмаїльського стадіону більше не використовують майстри першого ешелону. Сучасні футбольні керівники воліють провадити навчально-тренувальні збори за кордоном. Хоча клімат сонячної Бессарабії дозволяє грати на відкритих полях практично цілий рік. Зима і весна на півдні нашої області мало чим відрізняються від турецько-болгарських зими і весни. Живемо сьогодні бідніше, а простягати ніжки по одежинці ніяк не навчимося.
Вдивляюся в інший знімок майже піввікової давнини. 1965 рік. Матч «Дунаєць» (Ізмаїл) – «Локомотив» (Русе, Болгарія). Глибока осінь. Поле у чудовому стані. Було. На переваги південних спортивних полів України звертав увагу й Віктор Понєдєльник, який також побував у нас у гостях як редактор газети «Футбол – хокей». Свого часу тренував команду майстрів «Дунаєць» гравець київського «Динамо» часів Лобановського Тіберій Попович…
Кожен кулик своє болото хвалить, скаже читач. Але ж бессарабський футбол торік відзначив своє 90-річчя, а на ізмаїльському стадіоні стоїть і понині лава, на якій часто сидів видатний тренер, – «лава Лобановського». Розгойдувався, за своїм звичаєм, стежачи за грою… Про що думав? У філософа футболу вже не запитаєш. Але з думкою ізмаїльських аборигенів про те, що спортсменам і спортивним менеджерам гріх не використовувати «бессарабські субтропіки», Лобановський напевно б погодився.
