До 70-річчя визволення України
Цього року ми відзначаємо героїчну дату – 70-річчя визволення України від фашистських загарбників, які окупували наші території в роки Великої Вітчизняної війни. У зв’язку з цим особливо хочеться згадати імена незаслужено забутих героїв.
У другій половині ХIХ століття в повітовому місті Волковиську Гродненської губернії, де єврейське населення становило понад половину, мешкала велика родина на прізвище Лев. На початку ХХ століття, незадовго до революції, до Одеси перебрався один із братів – член Бунду (Загальна єврейська робітнича спілка у Литві, Польщі та Росії), міщанин Фроїм Шмулів Лев. В Одесі він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Рухлею Йосипівною. Мешкали Фроїм і Роза на вул. Леккерта (нині вул. Велика Арнаутська), у будинку № 22. Саме тут 19 вересня 1918 р. народився Рефуель (Рафаїл) Лев. Невдовзі по народженні сина Фроїм занедужав і помер. Роза з маленькою дитиною залишилася сама.
Щоб допомогти матері, по закінченні шести класів неповної середньої школи Рафаїл (Рефуель) влаштовується токарем на завод «Кінап». У 1938 р. він закінчив спеціальну школу-аероклуб, здобув професію авіатехніка, був призваний Кагановичівським РВК
м. Одеси до армії та направлений на Далекий Схід, у м. Благовєщенськ. По закінченні строкової служби Рафаїл Лев переїжджає до столиці Узбекистану Ташкента, де його й застала звістка про початок Великої Вітчизняної війни. У травні 1942 року Ташкентський міський військовий комісаріат Узбецької РСР призиває його до Червоної Армії. По закінченні курсів молодших лейтенантів Р. Лев вирушає на Центральний фронт. Він брав участь у Сталінградській битві.
З перших днів перебування на війні молодий командир показав себе сміливим, організованим і мудрим офіцером. В одному з боїв 16 травня 1943 р. був поранений, але швидко повернувся до війська. Визволяв Смоленськ, Орел, Курськ. Першою його бойовою нагородою став орден Червоної Зірки.
У ніч на 26 вересня частини дивізії на підручних засобах переправилися через Дніпро й захопили плацдарм на правому березі в районі села Ясногородка Київської області. Потім понад місяць боролися за його розширення. Особливо жорстокі бої розгорілися за село Рови та створення «ровського коридору», звідки й почався подальший наступ на Київ.
У районі села Толокунська Рудня Вишгородського району Київської області командир 5-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 989-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії Рафаїл Лев разом із ротою захопив і утримав плацдарм, на який потім переправилися батальйони його полку.
6 жовтня 1943 р. командир 989-го стрілецького полку майор Бєлозєров представив Рафаїла Фроїмовича до нагородження орденом Червоного Прапора.
Ознайомившись із нагородним листом, командувач 60-ї армії генерал-лейтенант І.Д. Черняховський написав унизу: «Гідний присвоєння звання Героя Радянського Союзу». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками та проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенантові Рафаїлу Фроїмовичу Леву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Але йому не судилося одержати орден Леніна і медаль «Золота Зірка». Наступного дня після появи Указу, 18 жовтня 1943 року, старший лейтенант Р.Ф. Лев поліг смертю хоробрих у бою за хутір Дмитріївський (нині село Петровське) Вишгородського району Київської області, де й був похований.
Молодший брат Рафаїла Леонід, довідавшись про його загибель, у листопаді 1943 р. добровольцем пішов на фронт мститися ворогові за рідного брата. З лютого 1944 р. він служив радіотелеграфістом 2-ї батареї
58-го артилерійського полку 32-ї гвардійської Таманської Червонопрапорної дивізії, а потім розвідником-спостерігачем. Через три місяці, у травні 1944 р., був удостоєний своєї першої нагороди – ордена Слави III ступеня.
З представлення до нагородження Леоніда Лева, підписаного гвардії майором Рудиком: «У боях під містом Севастополь проявив себе мужнім і відважним воїном, готовим виконати будь-який наказ командира. Під час вирішального бою за Севастополь 7 травня 1944 р., під дуже потужним артилерійським вогнем супротивника, тримав зв’язок з командиром дивізіону по радіо, а коли рація відмовила, продовжував підтримувати його особисто. Протягом дня під артилерійським і кулеметним обстрілом чотири рази бігав з батареї на КП дивізіону з повідомленнями й назад з наказами, завдяки чому командир батареї постійно був зв’язаний з командиром дивізіону. Під час висування батареї на Сапун-гору особисто розвідував і перевіряв проходи в мінних полях і допомагав обслугам витягати гармати й боєприпаси».
5 жовтня 1944 р. при прориві укріпленої оборони супротивника під селищем Юхнишки Леонід виявив станковий кулемет, який не давав просуватися піхоті. За його наводкою вогнем батареї кулемет був знищений. 8 жовтня 1944 р. під с. Гринькишки Леонід зі снайперської гвинтівки «зняв» трьох солдатів і офіцера супротивника. Наказом командира 58-го гвардійського артилерійського Севастопольського полку 32-ї гвардійської стрілецької Таманської Червонопрапорної ордена Суворова II ст. дивізії 25 жовтня
1944 р. Лев Леонід був нагороджений медаллю «За відвагу».
Через місяць, 24 листопада 1944 р., рядовий Леонід Лев був убитий у боях при визволенні Кулдигського району Латвії.
Так, геройськи захищаючи та визволяючи свою Батьківщину від ворога, загинули брати, уродженці Одеси: Герой Радянського Союзу, кавалер орденів Леніна і Червоної Зірки Рафаїл Лев і кавалер ордена Слави III ст. і медалі «За відвагу» Леонід Лев.
У той час, коли вони боролися на фронтах, фашисти жорстоко розправилися з родинами братів батька, що мешкали у Волковиську. Шмуель Лев і діти Рахель, Лейзер, Дов, Ханан, Давид, Шмуель були знищені у Волковиському гетто, Рафаель і діти Хана, Цирель, Гітель загинули в таборі смерті Треблінка, інші родичі – в концтаборі Освенцим.
Павло КОЗЛЕНКО, директор музею Холокосту, кандидат філософських наук; Валентина ДЕРЕЧИНА, головний спеціаліст відділу науково-довідкового апарату Державного архіву Одеської області
(За матеріалами Подільського військового архіву МО РФ, Державного архіву Одеської області, Єврейської військової енциклопедії)
