За обґрунтування цих побоювань наведу цитату з наукової праці (автор Безручко Л.С., 2010) із дослідження рекреаційного природокористування в Шацькому НПП: «Рекреаційна діяльність у НПП коригується природоохоронною функцією цих об’єктів природнозаповідного фонду. Тому у межах НПП пріоритетними мають бути екологічно зорієнтовані види туристичної діяльності. У зв’язку з цим, на нашу думку, санаторнокурортне лікування не повинне бути основним типом рекреаційного природокористування у національних парках, адже воно потребує будівництва багатьох споруд, що зумовлює значні навантаження на довкілля. Відповідно цей тип повинен мати обмежене застосування з огляду на надмірні навантаження на довкілля».
І це не просто теоретичні міркування – досвід функціонування НПП в Україні свідчить, що в них не створено жодної курортної території. У Шацькому НПП працює одна санаторно-курортна установа. Лікування в ній здійснюється привізною моршинською водою, але не місцевими лікувальними природними ресурсами. Водночас ані в Саках, ані у Хмельнику, ані в Миргороді для збереження місцевих лікувальних природних ресурсів не створювалися НПП, а законами ці території оголошувалися курортами державного значення!
Крім того, у пропонованому Фондом захисту та відродження дикої природи проекті наукового обґрунтування створення НПП «Куяльницький» прибережні території, що включаються до нього, складають близько 4% (!) від території округу санітарної охорони Куяльницького лиману, визначеного постановою Ради Міністрів УРСР від 7.03.1985 року. Але і без науки зрозуміло, що якість лікувальних ресурсів лиману залежить від екологічного стану річок, що поповнюють його прісною водою, тобто від екологічного стану всього водяного басейну Куяльницького лиману. 97% його у пропонованих проектом межах парку, що включає сам лиман, будуть виведені з режиму особливої охорони. І в цьому разі вже ніхто не зможе вплинути або обмежити якусь господарську діяльність на територіях практично цілого округу санітарної охорони лиману – це буде стартом їх бурхливого «освоєння», результати якого неодмінно позначаться на стані лиману через 34 роки. Так, можливо, саме в цьому привабливість даного проекту?!
Відзначимо ще один неопрацьований момент проекту – пропоновану схему зонування території НПП «Куяльницький». Розробники як практично єдиний аргумент збереження і розвитку можливостей лікувально-оздоровчої діяльності в НПП наводять закладений у законодавстві гнучкий механізм зонування території даного об’єкта ПЗФ. Це справді так, жодних нормативних обмежень на співвідношення площ чотирьох зон НПП немає. Але що ж пропонують проектанти для Куяльницького лиману? Зона стаціонарної рекреації (у якій тільки й можливі будівництво та функціонування санаторно-курортних установ) охоплює територію санаторію ім. Пирогова, а вона складає менше 0,5% (!) території передбачуваного НПП. Тобто умов для розвитку курорту за рахунок появи нових санаторіїв на інших територіях у проект просто не закладено! Не біда, – знову говорять проектанти, – усе можна поправити. Але чому ж це не зроблено досі?! Адже потім зміна кордонів зон буде виконуватися з Києва чиновниками Мінприроди, до функцій і, отже, відповідальності яких, як я вже відзначав, не входить розвиток курортної діяльності в НПП. Думка та інтереси обласної громади в цьому разі будуть враховуватися в останню чергу. Чи багато знайдеться інвесторів (надії на державу вже не залишилося), готових пройти всі ці київські кола для того, щоб одержати дозвіл на будівництво нових курортних установ на берегах Куяльника?! Але навіть після цього їхнє спілкування з Мінприроди не закінчиться – щорічно вони повинні будуть одержувати дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів та їхні ліміти.
Так, у варіанті створення НПП «Куяльницький», що включає в себе територію Куяльницького лиману, є одна незаперечна перевага – це наявність державної структури (адміністрація парку). Вона буде підпорядковуватися Мінприроди і ним фінансуватися. У сферу її відповідальності законом ставиться охорона територій НПП, моніторинг їхнього стану і багато інших функцій. Однак, варто визнати, що ефективність їхньої реалізації в українському (зокрема одеському) варіанті викликає, м’яко кажучи, багато питань. Але, знову ж, повторюся, тепер ці питання будуть уже не до обласної влади, а до Мінприроди. Але Куяльникові від цього полегшає?
Є ще багато інших моментів, наприклад, про небезпеку виключення лиману з Державного кадастру природних територій курортів у разі його включення до НПП.
На всі наведені тут та інші сумніви, застереження і зауваження необхідно одержати вичерпні відповіді до ухвалення рішення про закріплення чи зміну статусу Куяльницького лиману. Ці відповіді можуть дати тільки кваліфіковані наукові експерти і серйозна наукова дискусія, що явно відрізняється від принципу «хто голосніше кричить, той і правий». Адже надто багато від цього рішення буде залежати в подальшій долі Куяльнику та загалом Одеської області.
У зв’язку з цим викликає подив позиція департаменту екології ОДА, який мав би найперший бути зацікавлений у реалізації саме такого підходу. Але реалії зовсім інші: у регіональній програмі пункт, що стосується обговорюваного питання, записаний таким чином: «Підготовка матеріалів зі створення об’єкта ПЗФ і оформлення правового статусу Куяльницького лиману відповідно до Закону України «Про курорти», відповідальні – департамент екології ОДА, басейнова рада (не працює з вересня 2011 року!) тощо. Але департамент займається і лобіює виконання тільки однієї частини завдання (створення НПП), а щодо другої (оформлення курорту) за два з половиною року немає жодного документа, жодної наради, жодного висновку, жодних рухів, тобто зусиль департаменту немає взагалі! Імовірно, ця частина завдання для департаменту екології ОДА просто не існує! І це, загалом кажучи, можна зрозуміти – адже до його функцій не входить завдання займатися курортами, їх розвитком! Але тоді що ж зміниться в разі, коли лиман офіційно стане НПП?
Слід зазначити, що в даному питанні департамент екології ОДА демонструє дивну переємність позиції стосовно не чинного від травня 2013 року управління охорони навколишнього природного середовища Одеської області як структурного підрозділу Мінприроди України. Адже ще 5 травня 2011 року (тобто до ухвалення в жовтні 2011 року регіональної програми) управління зі своєї ініціативи, без будь-якого обговорення, направило клопотання про створення НПП «Куяльницький» площею 9873,8 га (до липня 2014 року ця територія зросла до 13596,3 га), включаючи територію Куяльницького лиману, до центрального офісу Мінприроди. При цьому в управлінні не було розглянутого громадськістю наукового обґрунтування створення такого об’єкта ПЗФ (у завершеному вигляді його немає й зараз). На руках тоді були лише рекомендація Інституту ботаніки НАН України від 25 червня 2007 року про створення регіонального ландшафтного парку на територіях, що прилягають до лиману, у межах, зарезервованих для заповідування рішенням сесії Одеської облради від
1 жовтня 1993 року (загальною площею 700 га – порівняйте з площею, заявленою під НПП!).
Підкреслю, що я прихильник створення НПП на територіях, прилеглих до лиману, які справді становлять природну цінність і потребують особливого режиму охорони, передбаченого Законом України «Про природнозаповідний фонд». Вирішальне слово – за фахівцями заповідної справи. Але рішення про включення до пропонованого об’єкту ПЗФ самого Куяльницького лиману необхідно ухвалювати на основі серйозної наукової експертизи з оцінкою правових, соціальних, економічних і екологічних наслідків такого кроку для розвитку курортної справи, та й для соціальноекономічного розвитку області загалом.
Це я й намагаюся донести протягом останнього року до відома обласної влади та ентузіастів заповідної справи.
Сергій Степаненко, депутат Одеської обласної ради, керівник групи «Куяльник»
