Майже сто років тому
«Нині на мізерні кошти університету провадяться під керівництвом професора Орлова роботи, що мають для Одеси першорядне значення. Про те, що Одеса рухається до моря, відомо. Розміри цього руху нині встановлені з великою точністю. Непрямим підтвердженням руху ґрунту слугують окремі спостереження, виконані за 50 років зміною широти місця Одеської обсерваторії. У бесіді з нашим співробітником професор Орлов зазначив, що, на думку вчених, рух до моря починається приблизно від станції Роздільної. Причім найближчі до моря частини рухаються швидше. Нівелірування між Юнкерським провулком і обсерваторією протягом 2 місяців показало рух ґрунту на 1,5 сантиметра – цифра дуже точна. Професор Орлов звертався до міського самоврядування із проханням про асигнування коштів на продовження роботи, але відповіді від червня досі не надійшло. Але які б не були мізерні кошти університету, які б не були дорогі матеріали та робітники, університет делегував кошти на обладнання сейсмічної станції для визначення руху земного ґрунту. На допомогу обсерваторії прийшли прикомандировані офіцери – геодезисти колишнього генерального штабу. Професор Орлов тримається тієї думки, що обвали відбуваються не тільки від руху підґрунтових вод, але й від загального руху ґрунту.
Чи можна зупинити рух ґрунту? На це питання професор Орлов відповідає ствердно. Для цього потрібне зміцнення берега контр-форсами від Аркадії до порту. Дренаж також необхідний. Ці дві роботи мають виконуватися одночасно та в широкому розмірі. Часткові роботи, виконані в одному якомусь місці, не мають жодного значення навіть для даної місцевості, бо рух ґрунту сусідньої місцевості руйнує всю проведену роботу».
Так про проблему «живих» прошарків землі написав «Одесский вестник» 14 листопада 1918 року. Як бачимо, тоді, як і зараз, питання берегозахисту більше цікавили вчених і громадськість, ніж представників влади.
Зі століття минулого до століття нинішнього
Періодичні повідомлення ЗМІ про штукатурку, що обсипається, і тріщини у стінах будинків старого фонду Одеси підтверджують, що будинки старого міста, які колись славилися своєї міцністю, по черзі здають свої позиції та стають аварійними. Хто винен? Комунальні служби чи нові хазяї цілих поверхів, що затіяли перепланування квартир?
Час нагромадження даних про більш-менш помітні деформації на земній поверхні обчислюється роками й десятиліттями. Згідно з роботами, проведеними ще до 1918 року професором Новоросійського університету (зараз ОНУ ім. І.І. Мечникова) Орловим, на території Одеси виникають рухи ґрунтів вертикального та горизонтального характеру. Провівши виміри, учений дійшов висновку, що прибережна територія міста «з’їжджає» в бік моря зі швидкістю 5-6 міліметрів на рік.
Ось що писав у своїй монографії «Про одеські зсуви та причини їхнього походження» наприкінці ХІХ століття його колега, професор Синцов: «Відомо, що Чорне море в Одесі на відстані близько 1,5-2 верст від берега досить мілководне й засіяне грядами підводних скель, небезпечних для судноплавства. Ці підводні скелі являють собою чудові пам’ятки тієї частини материка, яка протягом тисячоліть була зруйнована зсувами, що багаторазово повторилися. Але подібне явище могло відбутися тільки при повільному опусканні прибережної смуги суходолу та моря. Падіння одеського вапняку в напрямку до моря не підлягає жодному сумніву; але обсяги його далеко не скрізь однакові».
За десятиліття спостережень було встановлено загальнорегіональне опускання території. Результати сучасних досліджень свідчать про те, що ділянка області, починаючи з широти міста Роздільна й до берега моря, з різною швидкістю опускається (рухається в бік моря).
Рухи Одеси та прилеглих районів неоднорідні. Поряд із горизонтальним рухом (повільним сповзанням) є райони вертикальних рухів (підняття й опускання) величезних блоків вапняку, на яких стоїть місто. Швидкість вертикальних рухів становить від 1 до 6 міліметрів на рік. Ближче до пругу води такі прояви особливо яскраві (досить уважно придивитися до зламаних траверсів одеських пляжів - на верхньому знімку).
Перший план зміцнення узбережжя був складений 1915 року. До практичної реалізації справа дійшла тільки в 50-х роках. Передусім схили були терасовані, їм надали форму сходів і засадили деревами для зміцнення ґрунту. Заходи були масштабними, довелося перевозити сотні тисяч тонн ґрунту. Усі інженерні споруди для захисту одеського узбережжя обійшлися в круглу суму, порівнянну з бюджетом на будівництво мікрорайону «Черемушки».
Чи сповзає місто в море зараз? Про це можна судити за станом підземних гідрогеологічних споруд на одній із ділянок спостереження зсувних схилів. За 30-річний період водовідвідна штольня виявилася розтягнутою майже на 1,5 метра. А ділянка штольні у, здавалося б, нерухомому корінному масиві розтягнулася на 20 сантиметрів. Спостерігається невеликий нахил 20-30 міліметрів, який згодом призведе до виникнення нових зсувних блоків. Результати руху можна помітити в нижніх частинах будинків, побудованих у прибережній частині близько 15 років тому. Там уже з’являються тріщини.
Що ж впливає на стійкість міської території? Природні явища, яким людина опиратися не в силах. Деформаційні процеси на планеті, пов’язані з притяганням Місяця й Сонця, зміна швидкості обертання Землі навколо своєї осі.
Проблема в тому, що й колись, і нині питанню не надається особливого значення. Що скаже про міліметрові рухи ділянки міста пересічний чиновник? «Їх не видно, отже й нічого витрачати час». Ніщо не сиплеться, не валиться. Берегозахисні споруди відносно цілі, а пляжі тішать відпочивальників. Насправді природа вже почала наближатися до повільної катастрофи. Землетрус 1977 року відкрив городянам перед тим сумнівну істину, що в різних районах міста, навіть на різних вулицях, інтенсивність поштовхів може відрізнятися. І професор, доктор геолого-мінералогічних наук Зелінський свого часу сказав, що «Одеса без сейсмографа – все одно що бензоколонка без пожежного крана».
На відміну від інших міст України, в Одесі ситуація погіршується тим, що вона ташується на підземних порожнинах. Понад сто років тому, ставлячи споруди з черепашнику, видобутого на місці своїх будівельних ділянок, одесити й не підозрювали, що готують для нащадків пастку. На місці видобутку каменю з’являлися катакомби (штучні підземні порожнини), різні за глибиною та напрямками.
Не меншу небезпеку ховають у собі занедбані підвали глибиною до 15 метрів, розташовані під старими будинками. Наші предки використовували їх як холодильники для зберігання риби та м’яса. Тому особливо багато таких «мін» на Олександрівському проспекті, де ташувалися тороговельні ряди. У цих давніх сховищах теж накопичуються підземні води, через що осідають будинки. Так провалився на один поверх будинок № 35 на вул. Преображенській, наріжний будинок на перехресті Великої Арнаутської та Осипова, інші споруди. Ще одним неприємним сюрпризом стали підземні порожнини природного походження. Утворюються вони внаслідок того, що ґрунтові води вимивають у вапняку печери величезних розмірів.
А проте спостереження не провадяться, в той час як міська територія потребує постійного моніторингу. Регулярні спостереження почалися в 60-х і були перервані наприкінці 90-х років минулого століття. Причина – звичайна для нашого часу відмовка: «Немає грошей!».
Ось що писав у вже згадуваній монографії «Про одеські зсуви та причини їхнього походження» проф. Синцов на початку ХХ століття: «Відчутний брак доброякісної води та сповзання до моря берегових околиць – ось ті хронічні недуги, на які страждає Одеса від самого свого заснування. Але з першою недугою громадське управління провадить тривалу та завзяту боротьбу, що втягла місто в мільйонні борги. Зовсім інші засоби практикуються стосовно другого з названих зол. Після кожної катастрофи, що руйнує ту чи іншу ділянку градоначальства, негайно скликається «комісія з дослідження одеського ґрунту», але результати досліджень, хоча б і цікаві в практичному стосунку, у більшості випадків здаються в архів. Подібна доля спіткала й працю комісії, організованої будівельним відділенням міської управи 1890 року. Але сили природи не дрімають, і, не будучи врегульовані «вінцем творіння», нерідко проявляють себе у формах, зовсім для нього не бажаних».
Втім, сьогодні страждає не тільки старий житловий фонд. Так, у районі селища Котовського підземні води до 1973 року, тобто початку забудови цієї зони, ташувалися на глибині 15 метрів, з 1980 року – уже на глибині 2,5-3 метрів. Зараз при проведенні земляних робіт цей рівень може не перевищувати 0,5-1 метра. А все через те, що при будівництві засипалися місця природного розвантажування ґрунтових і атмосферних вод – балки та яри. Дороги прокладалися в напрямку північ – південь, тобто саме поперек природного південно-західного поверхневого стоку. Одне слово, примхи матінки-природи будівельники не враховували. У результаті рівень ґрунтової води піднявся, перетворюючи лесовидний суглинок на рідину. Будинки стали просідати.
Хоча будь-які підземні порожнини загрожують обвалами будинків, воронками на поверхні, міське управління інженерного захисту території міста й розвитку узбережжя не має повної схеми всіх карстів (порожнин) штучного та природного походження. Не знають фахівці, де розташовані старі підвали. Колись держава виділяла кошти на дослідження, зараз подібні роботи виконуються тільки на замовлення окремих будівельних фірм, що реалізують масштабні проекти й тому намагаються прорахувати як надійність об’єкта, так і всі можливі ризики його спорудження.
Якщо ж цього не відбувається, мешканці, найчастіше – приватних споруд, побачивши деформації своїх будинків, починають метатися в пошуках бодай якоїсь грамотної допомоги. Якщо будівля розташована біля підніжжя схилу, така ситуація виявиться найскладнішою: щоб захистити будинок, треба зміцнити весь схил. Заходи щодо зміцнення території в безпосередній близькості від проблемного домоволодіння нічого не дадуть. Такі будинки зазвичай являють собою дивне видовище через нагромаджені навколо підпірні споруди. Звичайно ж, поодинці зміцнювати сповзаючий, та ще й часто дуже обводнений, схил – справа надзвичайно заморочлива й досить фінансово витратна.
Для масштабного захисту Одеси треба б відродити ідею професора Зелінського про створення серйозної системи геологічного моніторингу. Потім визначитися з підходами до берегозахисту. А також відповісти на низку досить актуальних питань. Чи існує система взаємодії різних геолого-дослідницьких організацій сьогодні? Чи розробляються спільні проекти, чи складаються звіти й чи будуються прогнози? Одеса розташована в зоні 7-бальної сейсмічної активності. Виходячи з цього, чи завжди будівельники враховують думку геологів і сейсмологів? Як видно, ні. А даремно. Сьогоднішнім будівельникам важливо знати природу геологічних процесів. І інженерна геологія, поряд з наукою про опір матеріалів, має стати однією з основних дисциплін, на постулати яких спираються у своїй роботі фахівці. Бо, як уже говорилося, тріщини в стінах будинків старого фонду викликані не тільки й не стільки переплануванням приміщень та інтенсивністю атмосферних опадів...
Олександр ЧИЛЕЙ, Олексій ІВАНОВ, Світлана КОМІСАРЕНКО
