Після завершення Нікопольсько-Криворізької операції війська 3-го Українського фронту за короткий проміжок часу підготували та провели з 6-го по 18 березня Березнегувато-Снігурівську операцію.

Головний удар завдавали 46-та і 8-ма гвардійські армії, кінно-механізована група генерала І.О. Плієва із плацдармів на річці Інгулець, а 5-та ударна і 6-та армії уздовж Інгульця на Березнегувате і Снігурів­ку. Допо­міжний удар завдавала 

28-ма армія на Херсон і Миколаїв. 57-ма і 37-ма армії сковували лівофлангові з’єднання 6-ї армії супротивника. Як рухливу групу фронту для розвитку успіху було використано кінно-механізовану групу у складі 4-го гвардійського механізованого і 4-го гвардійського кавалерійського корпусів. Дії фронту підтримувала 17-та повітряна армія. До початку операції фронт мав 57 стрілецьких, 3 кавалерійських дивізії, танковий і 2 механізованих корпуси, понад 8400 гармат і мінометів усіх калібрів, 573 танки і САУ і 593 літаки.

Проти військ фронту діяли 6-та німецька і 3-тя румунська армії, що нараховували в цілому 32 піхотні, 

4 танкові, одну моторизовану дивізії, близько 3400 гармат і мінометів, 

359 танків і штурмових гармат. На цей напрямок супротивник міг залучити понад 600 літаків.

Вранці 6 березня всі армії 3-го Українського фронту перейшли в наступ. Супротивник чинив запеклий опір на напрямку головного удару в смузі 8-ї гвардійської армії. За перший день їй вдалося просунутися всього на 2-3 км. Необхідно було перешкодити супротивникові закріпитися на новому рубежі, із цією метою командувач фронту вирішив ввести у смузі 80-ї гвардійської армії кінно-механізовану групу генерала І.О. Плієва. О 22-й годині, збивши підрозділи 16-ї моторизованої і 3-ї гірськострілецької дивізій супротивника, кінно-механізована група завершила прорив і почала стрімко розвивати успіх у глибину його оборони.

Гітлерівці, що не очікували після денного бою нічної атаки, були захоплені зненацька. Першими на плечах супротивника, що відходив, увірвалися до м. Новий Буг кіннотники 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії, частини 4-го гвардійського механізованого корпусу та 30-ї кавалерійської дивізії. До ранку 8 березня станцію і місто було повністю очищено від супротивника. Частини та з’єднання, що відзначилися в цих боях, одержали найменування «Новобузьких».

Прагнучи уникнути оточення, німецькі війська двома потужними угрупованнями почали пробиватися на захід. Одне з них у складі 4-го і 290-го армійських корпусів завдавало удару на ділянці Баштанка – Ново-Полтавка, а друге у складі 17-го і 44-го армійських корпусів діяло в районі Березнегуватого, Снігурівки, у напрямку Миколаєва. Удар першого угруповування прийняли на себе з’єднання 8-ї гвардійської армії і 23-го танкового корпусу.

Тим часом кінно-механізована група генерала Плієва, розвиваючи наступ на південь, вийшла до 12 березня в район Ново-Петрівки і перетнула шляхи відходу на захід Березнегувато-Снігурівського угруповання супротивника. Побою­ючись повного оточення, німецьке командування віддало своїм військам наказ на відхід і заняття оборони по західному берегу річки Південний Буг.

Група генерала Плієва, осідлавши залізницю та ґрунтові дороги, що йдуть на захід від Снігурівки на Миколаїв, опинилася у тяжкому становищі. Відчуваючи гостру нестачу боєприпасів, вона вела запеклі бої, що переходили в рукопашні сутички.

Безсмертний подвиг здійснили танкісти – гвардії молодший лейтенант В. Сивков і гвардії рядовий П. Крестьянінов. Ось як про це розповів колишній начальник оперативного відділу штабу 4-го гвардійського механізованого корпусу, а в подальшому – генерал армії В.Ф. Толубко.

«…В екіпажі «тридцятьчетвірки» з бортовим номером 17 з 

212-го танкового полку загинули механік-водій гвардії старший сержант Іван Володін і навідник гармати гвардії сержант Борис Калініченко. Але танк продовжував воювати. За важелі управління сів стрілець-радист гвардії рядовий Петро Крестьянінов, а біля прицілу місце зайняв командир екіпажу гвардії молодший лейтенант Вадим Сивков. Пізно увечері вони на своєму танку вдерлися в село Явкіне, де було велике скупчення гітлерівців. Маневруючи вулицями, розтрощуючи машини, гармати і фашистських солдатів, екіпаж створив видимість дії цілого підрозділу. Піднялася страшенна паніка. До світанку німці залишили село.

Увесь день екіпаж відважних, змінюючи позиції, маневруючи, відбивав люті атаки гітлерівців, які отямилися. Коли знову стемніло, танк, роблячи черговий маневр, зненацька втрапив у старий протитанковий рів. Скінчилися боєприпаси. Танк обліпили гітлерівці. Осмілівши, вони кричали: «Рус, здавайсь!» І тоді Вадим Сивков взяв останню зв’язку гранат, вклав запал, висмикнув чеку… В уцілілому щоденнику екіпажу збереглися рядки: «У полон здаватися не збираємося… В останню хвилину підірвемо танк…» Герої просили повідомити рідним і товаришам, що вони виконали свій обов’язок перед Батьківщиною… Вадиму Сивкову і Петру Крестьянінову було посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу».

Таких прикладів безмежної мужності, стійкості, самовідданості радянських воїнів було в ті дні незліченна кількість.

Особливо запеклі бої розгорнулися на підступах до переправ через Південний Буг.

Тим часом з’єднання 28-ї армії, форсувавши Дніпро в нижній течії, заволоділи 11 березня 

м. Бериславом, 13 березня визволили м. Херсон і, переслідуючи супротивника, разом з військами, що діяли в центрі, до 18 березня вийшли до Південного Бугу в райо­ні Миколаєва. Із визволенням Берислава і Херсона завершилося визволення останньої ділянки правобережжя Дніпра. З’єднання і частини, що брали участь у визволенні цих міст, одержали найменування «Херсонських» і «Бериславських».

У результаті Березнегувато-Снігурівської операції війська 3-го Українського фронту, наступаючи у тяжких умовах воєнного бездоріжжя, протягом 13 днів визволили від окупантів значну територію у межиріччі Інгульця і Південного Бугу, просунулися до 140 км, захопили багато важливих плацдармів на західному березі Південного Бугу. Основні сили 6-ї німецької армії, відновленої Гітлером замість загиблої під Сталінградом, що одержала в рейху найменування «армії месників», знову потрапили в оточення. Дев’ять дивізій супротивника були майже повністю розгромлені, а вісім зазнали таких втрат, що їхні жалюгідні залишки були потім зведені в бойові групи. Командувача 6-ї армії генерала Холідта за цю поразку 20 березня було знято з посади.