Розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом, блискуча перемога Радянської Армії під Курськом і наступ, що розгорнувся на величезному фронті від Великих Лук до Таманського півострова, відкрили шлях до масового вигнання ворога з нашої землі. Під час потужного наступу, що розгорнувся у 1943 році, почалося визволення півдня України. Вигнання супротивника з території безпосередньо Одеського військового округу почалося в середині вересня 1943 року. Воно було здійснено під час десяти наступальних операцій радянських військ. Про деякі з них розповідається в сьогоднішньому номері газети.
При підготовці публікацій використано матеріали з книжок «Одеський Червонопрапорний», «Історія Другої світової війни».
Наступальна операція Південного фронту почалася 18 серпня 1943 року. Війська Південного фронту (командувач – генерал-полковник Ф.І. Толбухін, член Військової ради – генерал-лейтенант К.О. Гуров, начальник штабу – генерал-лейтенант С.С. Бірюзов), прорвавши підготовлену оборону супротивника на річці Міус західніше Куйбишево, до
23 серпня вийшли в район Донецько-Амвросіївки. Після удару по військах правого флангу 6-ї німецької армії з тилу, утворювався значний пролом у ворожому фронті, закрити який гітлерівське командування було не в змозі. Над німецьким угрупованням, що діяло в Донбасі, нависла загроза оточення. Гітлерівці під натиском наших військ почали відкочуватися на захід.
8 вересня командувач групи армій «Південь» Манштейн віддав наказ своїм військам перейти до рухливої оборони і виграти час для відходу на річку Молочна та до Дніпра. Однак спробу німецько-фашистського командування здійснити планомірне відведення своїх частин було зірвано. Під нищівними ударами радянських військ супротивник, побоюючись цілковитого розгрому, змушений був далі безладно і поспішно відступати.
Вночі 10 вересня група кораблів Азовської військової флотилії висадила десант у Маріуполі. Десантники захопили порт, а потім залізничний вокзал, де відбили в супротивника ешелон з радянськими людьми, яких фашисти збиралися вивезти до Німеччини. Вранці 10 вересня до Маріуполя увійшли частини Південного фронту і разом з моряками очистили місто від ворога.
Лінія фронту впритул наблизилася до меж Одеського військового округу. Першими переступили її 2-га гвардійська (командувач – генерал-лейтенант Г.Ф. Захаров), 5-та ударна (командувач – генерал-майор В.Д. Цвєтаєв) і 44-та (командувач – генерал-майор В.О. Хоменко) армії. Попереду, переслідуючи ворога, йшли: 11-й танковий корпус генерал-майора танкових військ М.М. Радкевича, 2-й гвардійський механізований корпус генерал-лейтенанта танкових військ К.В. Свиридова і 4-й гвардійський механізований корпус генерал-лейтенанта танкових військ Т.І. Танасчишина. Частини 4-го гвардійського механізованого корпусу, збиваючи підрозділи прикриття супротивника, 15 вересня вступили на територію Запорізької області. До 20 вересня передові частини 11-го танкового корпусу відкинули ворога на рубіж Червоний Яр, Федорівка, частини 2-го гвардійського механізованого корпусу захопили Темрюк і Новий Токмак, а частини 4-го гвардійського механізованого корпусу – Великий Токмак.
На спомин про ті славетні дні, на честь воїнів-визволителів
5 листопада 1967 р. на кургані біля села Жовтневого Токмакського району Запорізької області відбулося відкриття обеліска Слави. На ньому напис: «Воїнам 2-ї гвардійської і 44-ї армій Південного фронту від вдячних токмачан. Споруджений – листопад 1967 року».
У середині вересня, в результаті успішного наступу наших військ на південному крилі фронту, німецьке командування змушене було віддати наказ про відведення основних сил групи армій «Південь» за річки Дніпро і Молочна – за так званий Східний вал, який супротивник почав обладнувати ще в березні 1943 р.
Під час наступальної операції Південного фронту радянські воїни виявили мужність та стійкість. Наведемо лише один епізод зі спогадів Героя Радянського Союзу Сагадата Кожахметовича Нурмагамбетова, що підтверджує справедливість цих слів.
«До ночі 6 вересня після запеклих боїв Макіївку було визволено. Радість перемоги перемішувалася з гіркотою від побаченого. Що ж накоїли в місті фашистські нелюди! Вони замучили тисячі безвинних радянських людей. Усе було в руїнах: і металургійний завод імені С.М. Кірова, і Старомакіївський коксохімічний завод. Особливо обпалило серце, коли побачив величезне попелище і довідався, що воно залишилося від
35 тисяч книжок, спалених фашистськими варварами.
А вранці на позиції нашого полку знову рушили близько 40 танків і піхота супротивника. Бійці та командири, усі як один, заявили: «Не віддамо Макіївку ворогу! Будемо стояти на смерть!»
Важко довелося нам. Атакуючих підтримували штурмові гармати. Їх поставили в лісопосадках уздовж дороги та у видолинках. Так вже сталося, що великі сили ворога були спрямовані на наш 2-й батальйон. Капітан Бровко не розгубився. Насамперед, організував взаємодію з артилеристами капітана Серафима Федорова. Вони влучним вогнем зустріли танкову лавину. Взвод лейтенанта Андрія Чалого знищив танк. Одразу мінометники старшого лейтенанта Віктора Павленка ударили по піхоті, що бігла за танками густими лавами.
Довго тривав той бій. Фашистам вдалося прорватися до наших бойових порядків. Але більшого вони домогтися не змогли. У рукопашній, як завжди, наші бійці здолали хвалених, відгодованих гітлерівських вояків. Старший лейтенант Павло Биков підняв роту назустріч щільній стіні фашистів. Молодший лейтенант Володимир Агєєв встигнув знищити з автомата понад десять ворогів і геройськи загинув. Я та інші кулеметники, часто змінюючи вогневі позиції, строчили впритул. Чимало полягло супротивника від наших куль.
П’ять разів фашисти піднімалися в атаку. Їхню піхоту і танки підтримувала авіація. Але до Макіївки їм увійти вже не вдалося. На підступах до міста валялися сотні знищених окупантів, чадили підбиті танки.
Через багато років після війни мені довелося прочитати у спогадах командира 301-ї дивізії В.С. Антонова про цей бій: «Важливу роль у відбитті атаки гітлерівців зіграла, як завжди, кулеметна рота старшого лейтенанта Федора Опанасовича Трунова. При цьому особливо сміливо та організовано діяв взвод, яким командував лейтенант Сагадат Кожахметович Нурмагамбетов. Масованим вогнем зі своїх кулеметів його бійці знищували фашистські лави».
