Старі театрали кажуть, що саме так проспівав Леонід Осипович Утьосов знамениту пісню про Одесу під час гастролей у Києві.
Багато які одесити люблять їздити до столиці – помилуватися стародавніми храмами, викупатися в Дніпрі, набратися розуму, помилуватися на будинки, де на гілках влади влаштувалися й одеські депутати.
Своєю чергою багато які кияни їдуть до Південної Пальміри, щоб пройтися по Дерибасівській, відвідати оперний театр, поринути у хвилі Чорного моря, набратися розуму на «Привозі».
Побувавши нещодавно в Києві, ми вирішили просто на вулицях провести соціологічне опитування (за методом Геллапа) на тему: «Що спільного між Києвом і Одесою?». Найбільше нам сподобалася відповідь, почута на розі Прорізної біля пам’ятника Михайлові Самуелевичу Паніковському: «Побачивши цей монумент, Ільф із Петровим запитували б таке дурне, як Ви?»
Втім, пов’язує перше (Київ) і не друге (Одеса) міста України щось більше, ніж гумор.
Ми вже розповідали читачам «ОВ», що по вулицях Києва й Одеси ходили ті самі великі люди, на «Новому ринку» й «Бессарабці» купували продукти ті самі знаменитості, а на пляжах Дніпра й Чорного моря красувалися в плавках і купальниках (не завжди від Кардена) ті ж самі, ті ж самі, ті ж самі...
Сьогодні ми згадаємо про Анну Горенко (Ахматову). Багато які кияни й не знають, що великий поет (Анна Андріївна не любила, щоб її називали поетесою) народилася в Одесі 11 (23) червня 1889 року. Давно немає дачі п. Саракіні на 12-й станції Великого Фонтану, і лише мармуровий хрест позначає місце народження авторки «Реквієму». Підірвано і Спасо-Преображенський собор (відновлений уже в наш час), де хрестили Анну, не зберігся й будинок п. Немировського на Кузнечній (Челюскінців) № 23, де жила її родина. Вцілів корпус № 6 санаторію «Зелений Мис» у Люстдорфі, де на колишній дачі п. Гільдебранта у своєї тітки відпочивала Анна Андріївна у 1904-му, 1906-му і 1909 роках. Є відомості, що саме тут Ахматова дала згоду на шлюб із поетом Миколою Гумільовим, який описав Одесу в «Африканських щоденниках».
Що було далі? 25 квітня 1910 року в храмі Святого Миколая на Микільській Слобідці (нині Лівобережний житломасив Києва) вінчалися Гумільов і Ахматова. Але чому саме золотверхий Київ обрали поети для урочистої церемонії?
Багато що пов’язувало Анну Андріївну з «матір’ю городів руських». На Фундукліївській (Леніна), № 26 вона навчалася у Фундукліївській гімназії. У будинку № 12 на вулиці Паньківській (Халтуріна) Ахматова жила 1911 року, а в будинку № 25 на Тарасівській вулиці – 1914-го. Жила й на Мерінговій (Заньковецької), № 7 (краєзнавці сперечаються – було це 1911-го чи 1912 року). Перу Анни Ахматової належить поема «Київ», де оспіване дивовижне місто на березі Дніпра.
На тій же вулиці, що й згодом Ахматова, – Тарасівській, у будинку № 2, жив 1847 року студент, який згодом став великим художником, – Микола Ге. У книжці П. Говді «Передвижники i Україна» мовиться: «Багато років на Україні жив і працював М. Ге. Його пензлю належить портрет відомого в той час вченого Н. Підвисоцького, який викладав у Київському університеті».
В Одеському художньому музеї зберігається робота М. Ге «Портрет М.П. Габаєвої» (1886 р.). На нас дивиться одухотворене обличчя красуні минулого століття. В Одесі на Уютній, 4 стоїть триповерховий будинок із уцілілою дошкою: «Домъ М. Габаевой». Тут живе А.А. Стренковський, якому й належить будинок. Анатолій Анатолійович виявився онуком Марії Павлівни Габаєвої (дочки полковника царської армії). З’ясувалося, що красуня-одеситка – колишня... красуня-киянка. Раніше переїзду до Одеси Габаєви жили в Києві, де їхнім сусідом за сходовим майданчиком (слава Богу, не за коммуналкою) був художник Ге.
Щось в обличчі Марії привабило генія, і з’явився портрет – окраса Одеського музею.
Але в якому київському будинку відбулася зустріч великого художника із чарівною сусідкою? Крім будинку на Тарасівській, № 2, відома адреса М. Ге на Лютеранській (Енгельса), № 2. Але тут, у гімназичному пансіоні, Микола жив у юні роки. Сподіваюся, кияни підкажуть адресу, де жили Ге й Габаєва. До речі, як повідомив А. Стренковський, бабуся розповідала йому, що в Києві
М. Ге писав із неї два портрети. Доля другого невідома.
У Залізничному районі Києва є вулиця імені Петра Ніщинського, випускника Київської духовної семінарії. Здобувши освіту в Києві, а потім в Афінах, Петро Іванович оселився в Одесі на Ніжинській (Ф. Мерінга), № 14.
У деяких містах (із тактичних міркувань не будемо їх називати) стверджують, що романс «Сива зозуля» написаний у них. Але ось що писав дослідник творчості Ніщинського Валерій Трохліб: «Прогулюючись якось по Ніжинській, він почув голос зозулі. Вона кувала йому довго й лунко. Відгомін скочувався вниз до Пересипу… Петро Іванович поквапився до себе на квартиру:
«Закувала та сива зозуля
Вранці рано на зорі...»
В Одесі Ніщинський розпочав написання опери за драмою Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля».
Допитливих одеситів завжди хвилювало питання, де народився «одеський Мопассан» – Ісаак Бабель. Але на жаль! Будинок на розі вулиць Дальницької (Іванова) і Балківської (Фрунзе) не вцілів. Зате меморіальна дошка висить на будинку № 17 по Ришельєвській вулиці, де свого часу мешкав автор «Одеських оповідань» і «Конармії». А навпроти будинку спорудять пам’ятник письменникові. Поки що не повісили дошку на підвальчику поруч, де торгував сепараторами Моня Бабель – батько письменника.
Проходячи повз будинок № 33 по Маріїнсько-Благовіщенській (Саксаганського) вулиці, де навесні 1925 року жив Ісаак Еммануїлович, чи згадують кияни якщо не самого Ізю, то бодай його дідуся?..
Бабель писав: «У нас дід підробляв підписи і складав для покинутих жінок шантажні листи…» Такій людині було смішно, поживши в Одесі й замавши там онука, не делегувати останнього до столиці.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;
Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ
