До 390-річчя з дня народження Марусі Чурай
Пам’ять про поетесу козацької України XVII століття Марусю Чурай, перш ніж знайшла своє відображення у мистецтві, тривалий час зберігалася в народних переказах. А Марусині пісні виконуються й понині, передавані з покоління в покоління.
Піснярка народилася 1625 року в сім’ї урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Її батько був чоловік порядний, шанований у рідному краї. Він захищав права свого народу, брав участь у козацьких повстаннях. 1637 року Гордій Чурай потрапив у полон до поляків, де загинув як герой, не зрадивши вірі й народові. Його дружина залишилася з донькою Марусею. Дівчина мала не лише чарівну зовнішність, а й прекрасний голос. Складала пісні, проявила талант поетки-імпровізаторки. Люди казали, що могла навіть звичайну розмову заримувати.
Ось як описує легендарну дівчину відомий фольклорист О. Шкляревський, який у дитинстві бував у Григорія Квітки-Основ’яненка та бачив у нього портрет Марусі Чурай: «Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі… струнка, як струна, з привітним виразом ласкавого засмаглого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін». За цим описом можна дійти висновку, що маючи таку зовнішність, Маруся Чурай подобалась багатьом парубкам. Так, в неї закохався реєстровий козак Полтавського полку Іван Якович Іскра (не плутати з Іваном Івановичем Іскрою, теж відомим персонажем української історії). За переказами, він був надзвичайно скромною та шляхетно вихованою людиною. Молодий козак палко кохав Марусю, хоча і не відкривав їй своїх почуттів, знаючи, що її серце належало іншому. А тим щасливчиком був теж молодий козак, син хорунжого Полтавського полку Григорій Бобренко (той самий Гриць, що невдовзі став героєм Марусиних пісень). Парубок був людиною слабовольною, ще й перебував під впливом матері, яка й чути не хотіла про його одруження з Марусею. Користолюбна жінка намагалася взяти за дружину синові дівчину, що мала вищий соціальний статус – племінницю полковника, дочку осавула.
Незважаючи на це, Маруся щиро віддавала всю свою любов Грицю, та він, спокусившись багатством і статусом, вирішив одружитися з іншою. Нестерпна туга, спричинена зрадою, рвала Марусину душу і виливалася в поетичні рядки:
«Болить моя головонька
від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер,
ні вчора,
Ой бачиться, не журюся,
в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота,
од вітру валюся.
Ой бачиться, що не плачу,
самі сльози ллються:
Од милого нема людей,
од нелюба шлються».
Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, у якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко. Для Марусі розлука з коханим стала ще одним тяжким ударом. Саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю, страху перед майбутніми невідомими іспитами долі. Пісня «Засвіт встали козаченьки» популярна і в наші часи.
Випадково зустрівши Івана Іскру, Маруся запитала про долю Гриця. Іван не приховав, що той таки одружився з осавуловою донькою. З розпачу Маруся кинулася з греблі у річку, але Іван встиг її врятувати.
Новина підтвердилася, коли Марусю запросили на вечорниці, де вона й побачила коханого Гриця з дружиною. У Марусі виникло бажання помститися – отруїти Гриця. (За іншою версією, хотіла отруїтися сама, а Гриць випадково випив зілля). Дівчина зізналася у скоєному злочині. Марусю посадили до острогу і, за рішенням суду, мали стратити. Та в день виконання вироку Іван Іскра знову врятував їй життя, привізши гетьманський наказ Богдана Хмельницького про помилування дівчини, в пам'ять про заслуги та героїчну смерть її батька та заради чудових пісень, що їх складала Маруся.
Сумуючи за коханим, відчуваючи пекельні муки та каяття, Маруся Чурай померла від сухот (а може, і від туги) 1653 року.
Образ і творчість Марусі надихали багатьох митців. Серед творів за мотивами її пісень, а також безпосередньо присвячених Чураївні, – «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, віршований роман Ліни Костенко «Маруся Чурай», балади Левка Боровиковського «Чарівниця» та Степана Руданського «Розмай», поема Бориса Олійника «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», повість Віктора Чемериса «Засвіт встали козаченьки», драматична поема І. Хоменка «Марина Чурай», п’єса «Маруся Чураївна» В. Cамійленка, драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького.
До цієї теми долучилася й наша землячка, культуролог, літератор, дослідник Тетяна Ананченко. У своїй книзі «України часточка в мені», де досліджується культурологічний простір світового українства, маловідомі та призабуті сторінки й постаті української літератури, є чудовий есей «Дівчина з легенди Маруся Чурай».
Поринути в чудовий художній світ Марусі Чурай запрошує й Одеська національна наукова бібліотека ім.
М. Горького, де з 25 січня експонується книжково-ілюстративна виставка «Понад три віки любові: до 390-річчя з дня народження Марусі Чурай, української народної поетеси, авторки широко відомих пісень». А користувачів інтернет-мережі на сайті ОННБ ім. М. Горького (http://odnb.odessa.ua/) чекає електронна версія виставки.
Анна ТЕМНЮК, провідний бібліотекар відділу зв’язків з громадськістю та реклами бібліотеки
