У 1902 році на кошти, зібрані студентською культосвітньою організацією «Стара громада», у Києві, на Великій Васильківській (Червоноармійській) вулиці, 53 за проектом архітектора В.О. Осьмака був споруджений Троїцький народний дім. Пізніше приміщення в ньому орендувала трупа Миколи Садовського, до якої входили знамениті українські актори М. Заньковецька, Г. Борисоглібська, С. Тобілевич, а 1907 року як актор виступав Лесь Курбас.
Олександр-Зенон (Лесь) Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (нині Львівська область) рівно через 16 років після того як у Новограді-Волинському (стародавній Звягіль) з'явилася на світ Лариса Петрівна Косач – Леся Українка.
Їхні шляхи, такі різні, у чомусь усе-таки схожі. Їхні адреси є і в Києві, і в Одесі. 25 липня 1907 року в київській Свято-Вознесенській Деміївській церкві на колишній Одеській дорозі, що стала проспектом 40-річчя Жовтня, вінчалися Леся Українка й музикознавець-фольклорист К.В. Квітка. Поетеса жила на Жандармській (Саксаганського) вулиці, у будинках №№ 97, 101, 105. У 1961 році бульвар, що проходив повз Косий Капонір, кияни назвали іменем великої дочки України.
Леся неодноразово бувала і в Південній Пальмірі. Восени 1887 року до Одеси переїхала родина відомого українського бібліографа М.Ф. Комарова, автора чотиритомного словника української мови, і поселилася на Поштовій (Жуковського) вулиці, № 27, у домовласника Залужного. Тут Михайло Федорович відкрив нотаріальну контору. Письменник Григорій Зленко в статті «Подорож до моря» навів уривок з листа, який Леся написала старшому братові Михайлові, студентові фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира: «Поїхали ми coбi... в Одесу. Ну, та й море ж було у той день!.. Повне, вже так задля нас вигладилось та причепурилось». Далі наводиться низка одеських адрес поетеси: Толстого (Гулева), № 14 (будинок Трандафілова); Кузнечна, № 28 (будинок Сушкевича); і на тій же вулиці будинок № 21 (власник п. Рогальов), звідки Леся писала 23 квітня 1913 року: «Оце я вже в Одесі... а в суботу таки рушу в Київ».
Хочемо загострити увагу читача на ще одному цікавому факті, описаному в книзі М. Олійника. Леся з дочкою Комарова вирушила до пушкінського будинку: «Куди вирушаємо? – запитує Маргарита. – До моря? – Ні, Маргариточко, неввічливо буде, якщо ми спершу не вклонимося місцям, де бував Пушкін. Поїдемо до його дому…»
В одеському журналі «По морю и суше» друкувався вже згаданий вище Лесин брат Михайло (під псевдонімом М. Обачний). А в 1903 році поет М. Вороний видав в Одесі збірку «3-над хмар i з долин», де опубліковано Лесині «Ритми» і «Єврейські мелодії». Журнал «Южные записки» 1905 року надрукував її оповідання «Мгновение». Пізніше в Києві Вороний працював завлітчастиною 1-го театру ім. Шевченка, який ташувався в будинку колишнього театру Огюста Бергоньє на Фундукліївській (Леніна), № 5, потім на Прорізній (Свердлова), № 17, де Лесь Курбас поставив власну інсценівку шевченківських «Гайдамаків».
Інтерес до Лесиних творів у нашому місті був такий великий, що в Одесі за нею закріпили... персонального цензора – ним став Олександр Іванович Певницький, що народився в родині придворного священика королеви Вюртемберзької. З Одеського цензурного комітету, що ташувався в Казарменому (Некрасова) провулку, № 1, пильний цензор писав до Головного управління у справах друку в Санкт-Петербурзі: «Предосудительное направление этих стихов проявляется в желании скорого переворота ее (України – авт.) положения... Ввиду сего предлагаю настоящую книгу запретить».
У 1907 році Михайло Комаров купив у підприємця Тиктіна дачу на 10-й станції Великого Фонтану (вул. Дмитра Донського, № 7), де встановлено меморіальну дошку про перебування тут Лесі Українки. В. Голота в книзі «Театральна Одеса» писав: «Яскравою подією в житті Одеси стали короткочасні гастролі «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. Розмістилася трупа в будинку школи на 9-й станції Великого Фонтану». За спогадами одесита В. Кузнецова, школа була там, де потім ташувалася підстанція швидкої допомоги, поруч із Комаровською дачею на 10-й станції.
Що привело Курбаса до Одеси? У травні 1916 року в Києві почав роботу «Молодий театр», що виріс із театральної студії учнів муздрамшколи М.В. Лисенка. Репетиції проходили на Фундукліївській, № 82, Маріїнсько-Благовіщенській, № 34, Караваєвській (Толстого), № 29, у приміщенні шорної майстерні (!), губернського земства, а також у земській управі на Володимирській, № 33. Відразу після Лютневої революції була поставлена жива картина «Революційний рух», а 1918 року Курбас приїжджає до Одеси, де «Молодий театр» ставить драму Лесі Українки «У пущі». Через чотири роки, слідом за київським, з'явився одеський «Молодий театр», що відкрився постановкою «Боярині» Лесі Українки (пізніше забороненої).
У 1913 році тяжко хвора Леся востаннє їхала через Одесу до Києва і вирішила попрощатися з Комаровим. Залишалися лічені тижні до її смерті в Гурамі (Грузія). Леся Українка спочиває на Байковому цвинтарі в Києві.
Курбасові доля відміряла час стати найвидатнішим режисером України й загинути в Сондормосі (Карелія). Лесь і Леся прийняли смерть на чужій землі (ще один, цього разу трагічний збіг), назавжди залишившись у пам'яті киян і одеситів.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;
Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ
