Моє рідне село Борисівка, що розкинулося по берегах світлострумінної річки Ворскли й потопає в садах, улітку 1943 року опинилося в центрі запеклих боїв, що розгорнулися на Курській дузі. 7 серпня командувач 5-ї гвардійської армії генерал О.С. Жадов доповідав командувачу Воронезького фронту генералові армії М.Ф. Ватутіну: «За сьоме серпня війська армії заволоділи 50 населеними пунктами. На правому фланзі армії частиною сил у взаємодії з частинами 6-ї гвардійської армії знищено оточені частини Томарівсько-Борисівського угруповання супротивника. 32-й гвардійський корпус силами 13-ї та 97-ї гвардійських стрілецьких дивізій на рубежі Борисівка – Головчине – Новоборисівка знищив частини 332-ї, 57-ї та 255-ї піхотних і 19-ї танкової німецьких дивізій».
Це лише одне з повідомлень, які характеризують масштабність боїв, що розгорнулися спекотного літа 1943 року на Курській дузі. Тільки в сутичках із ворогом при визволенні Борисівки, що перебувала майже два роки під фашистською окупацією, і сусіднього села Томарівки було знищено понад 6 тисяч німецьких солдатів та офіцерів. Кілька тисяч потрапило в полон. Гвардійці захопили 600 автомашин, чотири ешелони з озброєнням, два – із продовольством і обмундируванням, 40 справних танків і багато інших трофеїв.
У таких боях валилися плани Гітлера, що намагався взяти реванш за поразку під Сталінградом. Як відомо, після катастрофи на берегах Волги німецьке командування вирішило силами груп армій «Центр» і «Південь» провести генеральний наступ під умовним найменуванням «Цитадель», щоб знищити радянські війська на Курському виступі та повернути перебіг війни на свою користь. Ударне угруповання фашистських військ включало 50 дивізій (із них 16 танкових і моторизованих), до 10 тисяч гармат, 2700 танків і штурмових гармат і понад 2000 літаків. Ставка робилася на масове застосування нових танків «тигр» і «пантера», штурмових гармат «фердинанд» і літаків «фокке-вульф 190-А», «хеншель-129». Близько мільйона солдатів та офіцерів мали перетворити так звану Курську дугу на кільце й замкнути в ньому угруповання радянських військ.
Історія військового мистецтва не знала прикладу такої концентрації бойової техніки. В оперативному наказі Гітлера № 6 від 15 квітня 1943 року зазначалося: «Я вирішив, щойно тільки дозволять умови погоди, провести наступ «Цитадель» – перший великий наступ цього року… Кожен командир, кожен рядовий солдат повинен перейнятися усвідомленням вирішального значення цього наступу. Перемога під Курськом має стати смолоскипом для всього світу». Цей наказ належало виконувати дивізіям «Мертва голова», «Адольф Гітлер», «Райх», «Велика Німеччина» та іншим.
Радянське командування завдяки даним розвідки знало про приготування супротивника. Оборона в цьому районі покладалася на війська трьох фронтів: Центрального (командувач генерал
К.К. Рокоссовський), Воронезького (генерал М.Ф. Ватутін) і Степового (генерал І.С. Конєв). Координували дії фронтів Маршали Радянського Союзу Г.К. Жуков і О.М. Василевський.
Тільки у складі Центрального та Воронезького фронтів на початок оборонної битви налічувалося понад 1 мільйон 300 тисяч чоловік, до 20 тисяч гармат і мінометів, 3600 танків і САУ та 3130 бойових літаків. Командування Воронезького фронту повідомило начальникові Генерального штабу Червоної Армії, що супротивник зможе створити проти нього ударну групу силою до 10 танкових дивізій і не менше шести піхотних, загалом до 1500 танків, зосередження яких слід очікувати в районі Борисівка – Білгород – Муром – Козача Лопань. Передбачалося, що їх підтримають до 500 бомбардувальників і 800 винищувачів… Найімовірніше, як вважав М.Ф. Ватутін, супротивник буде завдавати головного удару з району Борисівка – Білгород у напрямку Старий Оскол і частиною сил на Обоянь.
Одна з вирішальних битв усієї війни почалася на світанку 5 липня 1943 року потужним випереджуючим артилерійським і авіаційним ударом по німецько-фашистських військах. Отямившись лише через кілька годин, супротивник обрушив на оборонців масовані удари танків і авіації. На землі та в повітрі почалися запеклі бої. Ціною великих втрат фашисти вклинилися в нашу оборону на 12 кілометрів і лише на деяких ділянках на 35 кілометрів. Бої мали винятково кровопролитний характер. Про один із них маршал К.К. Рокоссовський писав: «Від вибухів бомб і снарядів, від гуркоту гармат тремтіла земля. З безмежною мужністю відбивали танкові атаки ворога наші артилеристи. Вогонь вівся в такому темпі, що на розжарених гарматних стволах обгоряла фарба. Стійко билися сотні гарматних обслуг, перетворюючи машини ворога на купи зіпсованого металу».
Так само як у битвах на підмосковних полях і на волзькому березі, великий масовий героїзм радянських бійців і командирів був характерний для боїв на Курській дузі. Саме в цих боях знову, після повернення до строю після ампутації ніг, почав битися з фашистами Герой Радянського Союзу льотчик-винищувач Олексій Маресьєв. Він підбив три ворожі бомбардувальники. У ці тяжкі фронтові дні відкрив свій бойовий рахунок і Іван Кожедуб, у майбутньому тричі Герой Радянського Союзу. За час Курської битви 70 тисяч разів піднімалися в небо радянські льотчики, знищивши 1300 ворожих літаків. Артилеристи, у яких закінчувалися снаряди, зі зв’язками гранат кидалися під танки. Серед них – сержант Колесников, що підірвав «тигр». Командири танків Висоцький і Бережний повели свої підбиті та палаючі машини на таран. Гарматна обслуга старшини Сєдова за один день бою знищила вісім танків ворога й до сотні автоматників. Лейтенант Горовець в одному повітряному бою збив дев’ять літаків і був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Танк лейтенанта Бессарабова знищив п’ять ворожих машин. Прикладів справжньої мужності та героїзму можна навести багато тисяч.
Вирішальним днем перелому в бою на Курській дузі стало 12 липня, коли відбувся знаменитий танковий бій під Прохорівкою. Відлуння його були чутні в моєму селі, було видно величезну вогненну заграву. На полі під Прохорівкою зійшлися по обидва боки понад 1500 танків і САУ. Це була надзвичайна танкова битва. Плавився метал, горіла земля… Дим і гар над полем бою застеляли небо й піднімалися вище трьох тисяч метрів. Гітлерівські війська втратили понад 350 танків і понад 10 тисяч солдатів та офіцерів. Командування вермахту наказало з 13 липня перейти до оборони. А радянські війська північніше Курська перейшли в наступ із метою розгрому Орловського угруповання супротивника, що налічувало до 40 дивізій. Гітлер вважав його кинджалом, спрямованим у серце Росії, і вимагав будь-що утримати міцно укріплений Орловський плацдарм. Завдаючи по ворогові потужні вогневі удари, використовуючи обхідні маневри, наші війська 5 серпня повністю очистили від фашистської погані Орел, а воїни Степового фронту в цей же день визволили Білгород. На відзнаку цих перемог уперше в історії ВВВ був виконаний салют у Москві 12 артилерійськими залпами з 124 гармат.
Коли ще йшли бої за Орел, на південь від Курська долучилися до контрнаступу війська Воронезького, Степового й частина сил Південно-Західного фронту. На Білгородсько-Харківському напрямку ворог мав 7 оборонних рубежів і два кільцеві обводи безпосередньо навколо Харкова. Цей район німецьке командування вважало ключем до Донбасу й воротами до України. Але силами чотирьох загальновійськових і двох танкових армій, 2-ї та 5-ї повітряних армій було зламано потужну оборону німців і в ніч на 23 серпня армії генералів І.М. Манагарова, В.Д. Крюченкіна, М.С. Шумилова та П.О. Ротмістрова штурмом узяли друге за величиною місто України – Харків. Харків’яни, що залишилися живі, зі слізьми на очах і з букетами квітів зустрічали своїх визволителів. Десять стрілецьких дивізій стали носити почесне найменування Харківських. У Москві пролунав другий салют на честь цієї перемоги, але вже 20 залпами з 224 гармат.
Так переможно завершилася Курська битва, що тривала 50 днів і ночей. Із 70 дивізій, стягнутих до Курської дуги, фашисти втратили майже тридцять, до 1,5 тисячі танків, 3000 гармат і 3,5 тисячі бойових літаків. Понад півмільйона німецьких окупантів було знищено. Настав докорінний перелом у плині ВВВ, Німеччина реально відчула й побачила, що їй загрожує катастрофа, а для радянських військ відкривалися перспективи переходу в загальний наступ на більшій частині фронту.
За проявлений у цій грандіозній за масштабами битві героїзм понад 100 тисяч радянських солдатів, офіцерів і генералів було нагороджено орденами та медалями, а 60 воїнів, що особливо вирізнилися, удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.
