Головні події військового літа 1944 року розгорнулися на білоруській землі.
Німецько-фашистські війська, що утримували територію Білорусії, прикривали найкоротші підходи до Польщі й до самої Німеччини. При цьому вони створювали реальну загрозу флангові радянських військ, що проводили бойові дії на Україні, одночасно забезпечуючи стійкість своєї групи армій «Північ», що ташувалися в окупованій Прибалтиці. Командування вермахту зосередило на цьому стратегічному напрямку досить сильне угруповання військ армій «Центр», що складалося з 63 дивізій, 800 тисяч солдатів і офіцерів (без урахування тилових частин і установ), 9,5 тисячі гармат і мінометів, 900 танків і штурмових гармат, близько 1300 бойових літаків. За три роки окупації Білорусії гітлерівці спустошили міста, спалили 1200 тисяч будов у сільській місцевості, перетворили на руїни сім тисяч шкіл. Фашисти винищили в Білорусії понад 2 мільйонів 200 тисяч військовослужбовців і мирних жителів республіки. Близько 380 тисяч білорусів, переважно юнаків і дівчат, було викрадено на каторжні роботи до Німеччини.
Радянське командування ще наприкінці квітня 1944 р. ухвалило остаточне рішення про проведення Білоруської операції під кодовою назвою «Багратіон». Для підготовки до наступу 1-му Прибалтійському фронтові додавався 1-й танковий корпус, 3-му Білоруському – 11-та гвардійська армія і 2-й гвардійський танковий корпус. На правому крилі 1-го Білоруського фронту зосереджувалися 28-ма армія, 9-й і 1-й гвардійські танкові корпуси, 1-й механізований і 4-й гвардійський кавалерійський корпуси; 5-та гвардійська танкова армія (резерв Ставки) зосереджувалися у смузі 3-го Білоруського фронту.
31 травня командувачі фронтів одержали директиву Ставки, на виконання якої почалася підготовка військ до дій у наміченій операції.
Основу оборони військ групи армій «Центр» становили великі, перетворені на потужні вузли опору, міста, річки Дніпро, Березина, Свіслоч і низка дрібних, дуже заболочених річок і річечок. Німецьке командування вважало, що через лісисту болотисту місцевість наші війська завдадуть перший літній удар на Україні, де дислокувалися 4 танкові армії. Радянському командуванню вдалося ввести ворога в оману. При дотриманні найбільшої обережності в заданих районах були зосереджено 5 загальновійськових армій, 2 танкові й одна повітряна армії, а також 1-ша армія Війська Польського. Крім того, Ставка передала фронтам зі свого резерву 5 окремих танкових, 2 механізовані і 4 кавалерійські корпуси, десятки окремих полків і бригад усіх родів військ. Було перебазовано 11 авіаційних корпусів. З використанням цих сил і засобів Білоруська операція мала охопити величезну територію – понад 1000 км по фронту (від Західної Двіни до Прип’яті) і до 600 км у глибину (від Дніпра до Вісли).
Генеральний наступ розпочався на світанку 23 червня військами 1-го Прибалтійського фронту (командувач генерал-полковник І.Х. Баграмян), 3-го Білоруського фронту (генерал-полковник І.Д. Черняховський) і 2-го Білоруського фронту під командуванням генерал-полковника Г.Ф. Захарова. А наступного дня перейшли в наступ війська 1-го Білоруського фронту (командувач К.К. Рокоссовський). На ворога впав удар небаченої сили. Одночасно партизанські з’єднання, частини й загони почали активні дії у ворожому тилу, які були погоджені із фронтовими операціями. Тільки в ніч на 20 червня ними було підірвано понад 40 тисячі залізничних рейок, що паралізувало найважливіші комунікації супротивника. На той час під контролем 143-тисячної армії народних месників було близько 60% території республіки.
Як пише у своїх «Спогадах і роздумах» Г.К. Жуков, з перших же днів наступу в Білорусії на всіх напрямках розгорілися запеклі бої на землі й у повітрі. Наприклад, у районі Бобруйська утворилися два котли, в яких опинилися німецькі війська 35-го армійського і 41-го танкового корпусів загальною чисельністю до 40 тисяч чоловік. «Мені не доводилося спостерігати, як проходила ліквідація супротивника в Бобруйську, – згадує маршал Жуков, – але я бачив, як відбувався розгром німців східніше за нього. Сотні бомбардувальників 16-ї армії С.І. Руденка, взаємодіючи з 48-ю армією, (командувач П.Л. Романенко, – авт.) завдавали удару за ударом по групі супротивника. На полі бою виникали пожежі: горіли багато десятків машин, танків, пально-мастильні матеріали. Усе поле бою було осяяне лиховісним вогнем… Німецькі солдати, мов збожеволівши, кидалися в усі боки, і ті, хто не бажав здатися в полон, відразу гинули. Гинули сотні й тисячі німецьких солдатів, ошуканих Гітлером, який обіцяв їм блискавичну перемогу над Радянським Союзом. Тільки в районі Бобруйська супротивник втратив близько 74 тисяч убитими й полоненими».
Бої на білоруській землі народжували нових героїв. Так, група саперів 875-го стрілецького полку 158-ї стрілецької дивізії під командуванням сержанта Блохіна захопила й утримувала до підходу стрілецьких частин міст через Західну Двіну у Вітебську. Учасник танкового десанту гвардії рядовий Юрій Смирнов пораненим потрапив у руки ворога. Фашисти по-звірячому катували його, домагаючись відомостей про війська, що наступали, але відважний воїн, долаючи муки, не видав військову таємницю. Озвірілі фашисти розіп’яли його на хрестовині в бліндажі. Лейтенант Рак, сержанти Петряєв і Данилов, будучи відрізаними від своєї частини, майже добу, сміливо маневруючи, завдавали ударів по тилах ворога. Усім їм посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Радянські війська просувалися на захід, долаючи завзятий опір ворога. Вранці 3 липня до Мінська з північного сходу ввірвалися танкісти генерала О.С. Бурдейного та частини 3-го гвардійського танкового корпуса генерала І.А. Вовченка. А з півдня їхній успіх розвинув 1-й гвардійський танковий корпус, яким командував генерал М.Ф. Панов. У результаті з’єднання в столиці республіки військ 3-го і 1-го Білоруських фронтів на схід від міста було оточено угруповання супротивника загальною чисельністю понад 100 тисяч чоловік. Ось як згадує про той день маршал Г.К. Жуков: «До кінця 3 липня Мінськ був повністю очищений від ворога. Столицю Білорусії не можна було впізнати. Сім років я командував полком у Мінську, добре знав кожну вулицю, всі найважливіші будівлі, мости, парки, стадіони й театри. Тепер усе лежало в руїнах, і на місці житлових кварталів залишилися пустирі, покриті купами битої цегли й уламків. Найтяжче враження справлялим люди, жителі Мінська. Більшість із них були вкрай виснажені, змучені, по щоках багатьох котилися сльози…»
11 липня оточені в цьому районі ворожі війська були розбиті. Серед 57 тисяч полонених опинилися 12 генералів, із них 3 командири корпусів і 9 командирів дивізій.
Фашисти, що розраховували міцно утримувати Білорусію, були приголомшені розмахом і стрімкістю наступу Червоної Армії. Уже до 4 липня війська чотирьох фронтів, здійснюючи докладно розраховану та сміливу за задумом операцію «Багратіон», просунулися на глибину до 280 км із темпом до 23 км на добу і утворили у стратегічному фронті ворога величезний 400-кілометровий пролом. Закрити його в короткий термін командування вермахту не могло через відсутність резервів.
Після розгрому мінського угруповання супротивника війська 1-го Прибалтійського фронту, стрімко переслідуючи його відступаючі частини, до кінця липня визволили значну частину Литви і з півдня вступили до Латвії. А 3-й Білоруський фронт, визволивши Вільнюс і перемоловши значні сили гітлерівців у взаємодії з військами 2-го Білоруського фронту, вийшов до цитаделі фашистської Німеччини – Східної Пруссії.
1-й Білоруський фронт завдав основного удару на люблінському напрямку. Протягом чотирьох днів були розгромлені конфронтуючі сили супротивника, і радянські війська вступили на територію Польщі.
23 липня недалеко від визволеного Любліна, в районі населеного пункту Майданек, наші воїни виявили табір смерті. У ньому гітлерівці винищили близько півтора мільйона безвинних людей, зокрема старих, жінок і дітей. Жахливі злочини окупантів вразили увесь світ…
Готуючи до друку цей матеріал, як і попередні про битви під Москвою, за Сталінград, на Курській дузі й за Київ, я ще і ще раз переконувався: щоб бути чесними перед історією, нам треба сьогодні брати до уваги не чиїсь домисли, припущення, здогади, а їх величність факти. Незаперечні, неспростовні та правдиві.
