Була весна 1945 року. Наш бронепоїзд «Олександр Невський» (він входив у 8-му гвардійську армію) рухався в напрямку Праги. Прибули до Дрездена. Місто – в руїнах. Мости через Ельбу висаджені. Було дано наказ рухатися через Герліцу та Ліберець. І ось ми прибули до Герліци. Тут сталося непередбачене: у бронепаровоза розплавився лівий підшипник бігунків (так називаються передні колеса паровоза). Станція була зруйнована, депо не працювало. Здавалося, життя завмерло. Але варто нам було зустріти одного з місцевих жителів, як відразу була організована бригада майстрів. І через дві години ми вже рухалися до Праги.
Бронепоїзд прибув до чехословацької столиці.
І раптом бачимо: поруч із нашим стоїть інший «бронепоїзд» – піввагони відкриті, стінки залиті цементом, а паровоз без броні. На майданчиках – повстанці-пражани з гвинтівками. Підійшли вони до нас, привіталися. Це була братня зустріч.
Зустріч зустріччю, а нам потрібно упорядкувати паровоз: промити котел, усе начистити, пофарбувати… І ось уже бронепоїзд як новий. На бронепоїздах з'явилися барвисті гасла, і робітники депо Варшавецька, здавши нам після ремонту бронепоїзд, обнімаються з нашими бійцями, скандують теплі слова про нашу країну, про Радянську Армію.
В. ХАРАУЗОВ, колишній командир бронепоїзда «Олександр Невський»


























