Золотаві букви по мармуру: «Тут оперував Хома Семенович Ціомик…». Цю пам'ятну дош­ку на будинку Ренійської районної лікарні було відкрито 1996 року з ініціативи колективу медиків – рішенням Ренійського райвиконкому. 

Хома Семенович пройшов через усю війну з найпершого її дня – і до переможного 9 травня 1945 року. Хірургом у польових госпіталях. Під авіаційними нальотами, під гарматні канонади він зробив близько 25 тисяч операцій!

Відразу після війни 43-річний фахівець був відряджений до міста Рені – піднімати охорону здоров'я. Ціомик не тільки оперував – два десятки років очолював районну лікарню. Останню операцію лікар зробив у сімдесятирічному віці. Більше не міг: нестерпно боліли ноги – сирі землянки, бліндажі, окопи нагадали про себе. 

Мої спроби довідатися про Хому Семеновича з «місцевого літопису» не увінчалися успіхом – лише одна замальовка на сто рядків. Ось яким побачив лікаря після чергової операції мій колега-журналіст у сімдесяті роки: «Свинцева втома гасить блиск очей, глибше кладе зморшки, нагинає плечі. Але як би не був стомлений Хома Семенович, слова «привезли хворого» діють на нього як звук бойової труби. Огляд і коротке – «В операційну!». 

Однак у «районці» знай­шлися численні маленькі подячні листи – від доярок, слюсарів, механізаторів. Наприклад, жителька Лиманського Тетяна Карангел свою подяку завершила захопленим вигуком: «Він повернув мене до весни, до сонця, до щастя!».

…Коли почалася Ве­ли­ка Вітчизняна війна, хірург Ціомик був призначений начальником загальнохірургічної групи 34-ї окремої роти медичного посилення. Подібні групи працювали безпосередньо біля лінії фронту, подаючи першу медичну допомогу пораненим бійцям. Яких потім уже, коли смерть відступала, можна було евакуювати на лікування та від­новлення в тил. 

Під польові госпіталі фронтові медики пристосовували більш-менш уцілілі будинки. Але найчастіше операційною ставав нашвидкоруч натягнутий намет, бліндаж, землянка. У хірургічних бригад точився свій бій – оперували по 20 годин на добу.

…У 1943 році Кир­гизький медичний інститут закінчила 22-річна Олена Корнєва. Рушаючи на передову, дівчина не знала, що з 58-ми молодих фахівців її випуску до 9 травня 1945 року доживуть тільки 8… 

Коли Олена Прекрасна з погонами лейтенанта з'явилася в госпіталі, Хома Семенович не міг її не помітити – русяві кіски, заплетені в «кошичок», блакитні очі й серйозний погляд. Він був зрілим сорокарічним чоловіком із густим волоссям, зачесаним назад. Кохання на війні?.. Коли розриваються бомби?.. Коли в тебе на руках часом помирають люди, яких ти не можеш врятувати?..

…Операційну бригаду доставили на аеродром. Тут лікарі й медсестри чекали, коли їх перекинуть туди, де точився запеклий бій. Вони знали – поранених буде багато, і намагалися набратися сил. Несподівано небо над аеродромом загуділо, у повітрі з’явилися німецькі винищувачі. Літак санавіації в чистім полі став мішенню для ворожих яструбів, з неба посипалися бомби. 

Коли німецькі літаки полетіли, живі медики стали збирати закривавлених колег. Але, попри всі зусилля бригади, двох лікарів і чотирьох медсестер урятувати не вдалося. 

…Ура: визволено Київ! Але ворог іще озвіріло пручався. На станції Вапнярка точилися запеклі бої. Під час чергового бомбардування супротивника вся група медиків, що працювала біля лінії фронту, загинула – бригаду Хоми Ціомика терміново направили їй на зміну. 

У Вапнярці польовий госпіталь перебував у пристосованому приміщенні зовсім недалеко від станції, а її щоночі бомбила німецька авіація. Тому Хома Семе­нович розпорядився: щойно настають сутінки, переносити поранених до найближчої балки – там було безпечніше. Але сам із операційною бригадою ніколи не полишав госпіталь – він продовжував операції навіть під час повітряних атак. 

Хома Семенович і Оле­на Іванівна дійшли до Берліна. Х.С. Ціомик був нагороджений ордена­ми Червоної Зірки та Віт­чизняної війни.

У 1946 році подружня пара лікарів приїхала до міста Рені. Міцний, небагатослівний чоловік у фронтовій шинелі з погонами майора – таким запам'ятали його першу появу у відділенні. 

На війні було отримано колосальну практику, тому Хома Семенович брався за операції будь-якої складності. Досі літні медики згадують випадок, коли із села доставили молодого тракториста Петра, якому механізмом перерізало горло – Ціомик скрупульозно зшив усі судини і врятував хлопця. Лікар брався навіть за трепанацію черепа й «наводив лад» у сірій речовині. Зараз такі операції роблять тільки у спеціалізованих клініках. 

У 1957 році зав. хірургічного відділення був призначений головлікарем Ренійської районної лікарні. Хома Семенович відкривав у селах району дільничні лікарні, ФАПи й навіть колгоспні пологові будинки! У 1966 році його працю було відзначено орденом Леніна. 

Старожили згадують, що по святах Хома Се­менович ішов на роботу у вишиванці, вона йому пасувала. Ця лляна сорочка, що виказує міцну статуру свого хазяїна, і сьогодні зберігається як сімейна реліквія в родині Ціомиків. А ще його нащадкам залишився прекрасний сад, який лікар посадив власними руками. Під яблунею ще стоїть лава, де хірург по вечорах перечитував спеціальну літературу: незважаючи на колосальні знання й досвід, напередодні кожної операції він іще та ще раз студіював теорію. 

Сімейний архів… Тут збереглися записи Олени Іванівни Корнєвої, яка після війни очолювала в Рені акушерсько-гінекологічне відділення. Наприклад, вона згадує, як пробиралася в заметах Брянських лісів до поранених і ледве не замерзла: уже заснулу останнім сном її випадково знайшла група радянських розвідників. Ця розповідь лікарки завершується словами, які хочеться навести дослівно: «Ми віримо, що людство, перенісши всі жахи війни, вживе всіх заходів до того, щоб подібне більше не повторювалося!».