За даними Міністерства соціальної політики, на 22 червня цього року в Україні офіційно було зареєстровано понад 1 мільйон 345 тисяч внутрішньо переміщених осіб із Донбасу та Криму.
І хоча у країні проблемам цих людей приділяється постійна увага, подається відповідна міжнародна допомога, ефективного досвіду роботи в цій сфері нам поки що бракує. Негативні явища, що супроводжують вимушену міграцію, швидко подолати навряд чи вдасться. Переселенці стали однією з найвразливіших категорій українського населення.
У цій ситуації істотно зростає ризик торгівлі людьми. Як уникнути цієї небезпеки, захистити інтереси та права людей? Щоб відповісти на ці та багато інших питань, допомогти нашим співгромадянам убезпечити себе, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна» провів соціологічне дослідження «Оцінка ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми для внутрішньо переміщених осіб в Україні». Його результати ми попросили прокоментувати президента Центру, доктора юридичних наук, професора Катерину ЛЕВЧЕНКО.
– З якими проблемами найчастіше зіштовхуються переселенці?
– Насамперед, виникає чимало труднощів із вирішенням житлових питань, із пошуком роботи й додаткових заробітків.
Знайти житло важко, тим більше недороге. А виплати, які для внутрішньо переміщених осіб виділяє держава, – невисокі. Враховуючи нестачу бюджетних коштів, не варто сподіватися, що вони істотно зростуть. Багато проблем виникає з оформленням соціальних виплат, субсидій, інших пільг.
Досі залишаються проблеми з одержанням медичних послуг, особливо безкоштовних. Адже діяльність лікарень розрахована на місцевих жителів і фінансується з місцевих бюджетів.
Також є складнощі при влаштуванні дітей до дитсадків і шкіл.
Відповідні державні структури, органи місцевої влади повинні реагувати на ці виклики, здобувати досвід для запобігання труднощам.
Поки що ж усі ці проблеми часто породжують невпевненість і невдоволення серед переселенців, посилюють їхній розпач або розчарування. Не маючи можливості самостійно подолати круті життєві повороти, людина шукає найпростіший, з її точки зору, шлях. На жаль, часто він може призвести до протиправних дій, перетворити переселенця на жертву трудової або сексуальної експлуатації.
– Представники яких соціально-демографічних груп із-між переселенців виявилися найвразливішими стосовно трудової та сексуальної експлуатації, торгівлі людьми?
– З досвіду різних країн відомо, що розгортання військового конфлікту на певній території посилює міграційні настрої серед її населення. Люди полишають місця постійного проживання, прагнучи безпеки та стабільного одержання засобів до існування. Саме пошук роботи їх турбує найбільше. Тому трудова міграція, особливо нерегульована, спонукає до торгівлі людьми.
Групу ризику становлять насамперед люди, готові до працевлаштування в Україні та за її межами на будь-яких умовах. Тобто – без легального договору.
31,7 відсотка респондентів відзначили, що мали досвід нелегального працевлаштування в Україні, 8,7 відсотка – за кордоном.
– Який вигляд мають міграційні наміри ваших респондентів? Пов'язують вони своє майбутнє з Україною чи прагнуть виїхати за кордон?
– Відразу скажу, що абсолютна більшість респондентів пов'язує своє майбутнє з Україною. На запитання, чи готові вони їхати за кордон для постійного працевлаштування, нам позитивно відповіли 10-12 відсотків респондентів. Серед цієї категорії найбільше жінок, що є головами домогосподарств, – 10,8 відсотка. Ідеться про їхню життєву стратегію, яка могла б допомогти вирішити питання із соціальним та економічним забезпеченням власних родин.
Серед країн, куди наші респонденти готові були виїхати, найчастіше називали Російську Федерацію, Польщу, Німеччину, Італію.
– Наскільки внутрішньо переміщені особи знайомі з проблемою торгівлі людьми? Можливо, вони потрапляють до зони ризику через власну непоінформованість?
– Ми запитували про це у наших респондентів. І з'ясували, що 72 відсотка тих, що живуть на інших територіях, і майже 80 відсотків тих, що повернулися до місць мешкання, із проблемою знайомі.
Мало це чи багато? З одного боку, начебто ці цифри великі, але з іншого, потрібно врахувати, що приблизно 20 – 30 відсотків переселенців не знають про проблему торгівлі людьми. За цими відсотками – сотні тисяч людей. Отже, рівень поінформованості в цьому питанні недостатній.
Зізнаюся, ми дещо розчаровані всіма цими результатами. Нам здалося, що після стількох років інформаційно-просвітницької роботи кожен член суспільства мав би чути і знати про цю проблему. Можливо, сьогодні в інформаційному просторі більше уваги приділяється іншим соціальним негараздам – наприклад, загибелі або пораненню військовослужбовців, загрозі терористичних актів. Але суспільство не мусить забувати й про інші проблеми, за якими теж стоять людські долі. Це й насильство в родині, і торгівля людьми, і жорстоке поводження правоохоронних органів із затриманими, і ціла низка інших.
– Чи знають переселенці, куди звертатися по допомогу в разі потрапляння в ситуацію торгівлі людьми?
– Зазвичай люди звертаються по допомогу до тих, кому довіряють і від кого сподіваються одержати підтримку або пораду.
Отож, серед респондентів, що проживають на інших територіях, у разі потрапляння в ситуацію торгівлі людьми по допомогу до міліції ладні звернутися 57,5 відсотка, до волонтерських і громадських організацій – 8,9 відсотка, до соціальних служб – 8,7 відсотка, до друзів і знайомих – 4,6 відсотка.
Серед респондентів, які повернулися до постійних місць проживання, за допомогою до міліції ладні звернутися 55,6 відсотка, на гарячу лінію – 18,4 відсотка, до соціальних служб – 11,4 відсотка, до волонтерських, громадських організацій – 7,4 відсотка, до членів родини – 6 відсотків, до друзів і знайомих – 5 відсотків.
На жаль, в обох групах 31,5 відсотка респондентів не знають, куди звертатися по допомогу.
Це теж серйозний сигнал для органів влади, соціальних служб, громадських організацій, що займаються згаданою проблемою. Гадаю, результати дослідження мають вплинути на коректування інформаційної роботи, на відповідну підготовку фахівців.
