«Одесcкий листок» в номері від 14 листопада 1901 року опублікував повідомлення: «Для спорудження будинку картинної галереї вже відведено ділянку землі на вулиці Торговій... Ділянка ця має близько 700 кв. саженів і кінчається схилом гори».

У місті вже давно говорили, що бессарабський поміщик і одеський домовласник Олександр Петрович Руссов зібрав багату колекцію живопису, але побачити її (а за милою одеською звичкою й помацати) могли лише найближчі друзі мецената з «Товариства південноросійських художників».

Уже восени 1903 року будівництво галереї було майже завершено, і популярний довідник Распопова зазначив адресу об'єкта: «Музей і картинна галерея О.П. Руссова – Торгова, № 4» і сповістив, що «вхід для публіки платний». Втім, пігулку підсолодили: «З направленням збору на благодійні установи та на користь незаможних художників».

Не менш популярний довідник Г. Москвича уточнює порядок відвідування: «Картинна галерея та музей рідкостей відкриті для публіки в усі святкові й недільні дні. У вигляді винятку з дозволу власника відвідувачі допускаються й не у визначені дні».

Однак виявилися й різночитання: якщо за Распоповим «п. Руссовим витрачено понад 750000 рублів», то за Москвичем, «щоб здійснити свою ідею повною мірою, О.П. Русов (Москвич завзято пише прізвище з одним «с» – авт.) спорудив спеціальний чудовий будинок вартістю до 400 тис. руб.».

Доходи Руссовим давала зокрема виноторгівля. Слід також враховувати, що сімейству належав цілий ряд величезних дохідних будинків по парній стороні Торгової й непарній – Софіївської вулиць. 

Сучасники Руссова донесли до нас опис музейного будинку: «Зовнішній фасад – у стилі італійського відродження. З під'їзду – вхід у великий вестибюль, оброблений у новітньому стилі «модерн», звідки ми потрапляємо до великої головної зали з хорами... Розміри зали – 17 саженів довжини, 6 ширини і 6 висоти. Під головною залою, на нижньому півповерсі є ще одна ефектна зала, зі світними електричними дзеркальними стінами, фонтаном і акваріумом».

Одеський збирач Коцієв­ський в унікальній книжці «Про колекції та колекціонерів» відзначив: «І. Павлов вважав, що колекціонування є типовим проявом рефлексу (!) мети». Завзято йшов до мети і О. Рус­сов – за свідченням сучасників, його колекція оцінювалася в 750 тис. руб. Грандіозна сума на ті часи. Колекція містила понад 850 полотен». Напередодні революції в музеї було вже понад 2000 картин. При цьому важко розібрати, що було зібрано самим Олександром Петровичем, який помер 1908 року, а що – його спадкоємцями.

Шанувальники прекрасного, що зібралися 25 квітня 1905 року на урочисте відкриття «храму мистецтва», змогли навіч оцінити зібрані скарби. Привертали увагу 20 картин одного відомого художника. Ось що писалося про нього в збірнику «З минулого Одеси», виданому 1894 року: «Коли Казначеєв був градоначальником міста у Феодосії, до ньо­го часто надходили скарги від домовласників на якогось хлопчика, який безперервно бруднив білі стіни будинків, малюючи вугіллям якісь кораблики». Пустун підріс, і йому нічого не залишилося, як полонити галерею Руссова своїми полотнами, підписаними... І.К. Айвазовський. Великий мариніст був представлений у музеї одеського колекціонера картинами «Біарріц удень», «Біарріц уночі», «Пушкін у Гурзуфі», «Там, де море вічне хлюпає» та ін. До речі, за картини про Біарріц Айвазовський був нагороджений «Командорським хрестом» у Парижі.

Але це ще не все. Відразу експонувалися п'ятнадцять робіт пензля «співака природи» І.І. Шишкіна, «Читання Корану» І.Ю. Рєпіна. Знаменитий художник K.Є. Маковський був представлений картинами «Ромео і Джульєтта», «Балагани» та іншими. Відвідувачі могли гідно оцінити твори Р.Г. Судковського «У бурю», «Мі­сячна ніч на березі Чорного моря», «Шторм». Замилування цінителів мистецтва викликала картина Ісаака Левітана «Поїзд у дорозі».

До колекції ввійшли також полотна Олександра Бенуа «Прогулянка Людовика XIV у Версалі», Миколи Кузнєцова «У майстерні скульптора». До речі, Кузнєцов позував Рєпіну в «Запорожцях», а потім намалював портрет О.П. Руссова. Були представлені й картини основоположника абстракціонізму – учня III одеської гімназії Василя Кандинського (нагадаємо: меморіальну дошку на його честь 1995 року відкрили на Дерибасівській, 17, мадам Помпіду і мадам Ширак – дружини екс-президентів Франції, де жив в еміграції та спочив художник). 

Руссов виставив на суд публіки і полотна одеського живописця Леоніда Пастернака (батько лауреата Нобелівської премії Бориса Пастернака).

Відвідувачі допускалися також до спеціальної зали, названої «Музей рідкісних речей», де були представлені унікальні зібрання медалей, табакерок, стародавніх годинників. Особливу увагу привертали дрібнички зі слонової кістки.

У 1908 році 51-річного Рус­сова не стало і, як зазначав мистецтвознавець В. Абра­мов, через чотири роки відбувся добровільний поділ майна (вартістю 10 млн рублів) між його спадкоємцями: дружиною, дочкою й чотирма синами.

Відразу після революції у будинку музею з'явилися нові власники. Одному з авторів удалося виявити в архівах рядки: «На початку червня (1918 р. – авт.) було знайдено гарне приміщення на Торговій вулиці, № 4, де власницею Руссовою під клуб (Червоної Гвардії. – авт.) було надано картинну галерею з обстановкою... Пізніше власниця й мешканці будинку виїхали звідти» (справа № 385, аркуш 2).

У зв'язку з евакуацією дені­кінців у 1920 році виникла загроза вивезення скарбів галереї за кордон. Однак, як зазначає дослідник Ю. Ми­халюк, денікінський пароплав з якихось причин не вийшов із порту. Картини залишилися в Одесі. 

Тим часом причини невиходу судна стали відомі. У книзі В. Коновалова «Сутичка біля Чорного моря» говориться: «Картини вже були впаковані й підготовлені для перевезення до порту... Серед кочегарів цього пароплава працювали два підпільники – Артем Васильєв і Сергій Потапов. Вони поінформували комітет про те, що вся команда кочегарів зійде із судна перед самим виходом у море... Пароплав «Костянтин» залишився в Одесі».

Чи пам'ятають сьогодні городяни про подвиг кочегарів, які врятували наше спільне надбання?

…Будинок галереї Руссова після революції використовувався різними установами і згодом був зруйнований фашистською авіабомбою. На цьо­му місці нині сквер, де височіє погруддя 

О.Е. Нудельмана.

Близько ста картин руссовського зібрання експонуються в Одеському художньому музеї – «одеський Третьяков» знову повернувся до любимого міста біля Чорного моря.

Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;

Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ