Одного весняного дня 1886 року набережну Карантинної гавані заповнила величезна юрба. Біля причалу дмухав парою пароплав добровільного флоту «Ярославль», що рушав у черговий морський «круїз» Одеса – Сахалін із добірним товариством на борту – з каторжниками.
Перевозити представників цієї категорії засуджених на Сахалін почали 1879 року. Їх відправлення (двічі на рік – навесні та восени) викликало велике зацікавлення. Навіть пісню склали:
Прощай, моя Одесса,
славный карантин.
Нас завтра отправляют
на остров Сахалин...
Цього разу численну юрбу, напір якої ледве стримувала поліція, привела у порт звістка, що на Далекий Схід вирушає «королева злодіїв» Софія Владиславівна Блювштейн – вона ж Сонька Золота Ручка.
Дослідник Бернштейн відзначав: «Розіставшись із Блювштейном, Сонька створила свою злодійську зграю, куди входили її родичі, колишні чоловіки, касир – злодій у законі Березин, шведсько-норвезький громадянин Мартин Якобсон». Зазначені особи, не афішуючи своєї присутності, були серед проводжаючих.
З містечка Повонзки прибув «батя» Соньки – старий Лейба Соломоніяк. Тут же були її перший чоловік Ізя Розенбанд, другий – Мойша Рубінштейн, третій – Шолом Школьник, четвертий – Мойша Бреннер і п'ятий – замолоду помічник провізора, потім залізничний злодій Міхель Блювштейн, чиє прізвище носила Сонька.
На набережній миготіли й інші персонажі, які в різні роки вважалися чоловіками Соньки, але не могли офіційно підтвердити членство в «елітарному клубі». Це були штабс-капітан Масальський, граф Міола, «син булочника» Микола Амбатьєло, аферист Яша Альтшуллер і, звичайно ж, відомий «марвіхер» Вольф Бромберг на прізвисько Володя Кочубчик.
Притискаючи до очей батистові хусточки, ридали дочки Сура (від Розенбанда) і Табба (від Блювштейна), а з ними гувернантка мадам Ганецька. Був присутній також меткий синок Абрамчик.
Втім, розібратися в родинних зв'язках Соньки було нелегкою справою: як свідчать очевидці, під час слухання її справи у грудні 1880 року в Московському окружному суді «три дні суд з'ясовував, чи була Соня у шлюбі з І. Розенбандом»...
Провести Соню у круїз в один кінець прибули найвизначніші представники злочинного світу: фальшивомонетниця Франциска Кацперська, штабс-ротмістр Жора Звягінцев, він же барон Едуард Буксвегден, і, звичайно ж, у повному складі одеська філія паризької зграї «Червові валети» – пам’ятаючи, що Сонька викупила від правосуддя її ватажків мадам Башкирову та пана Плеханова.
У юрбі виділялися стурбованими обличчями особи, у різний час «облегшені» Сонькою. Чи поверне уряд викрадене? Немає межі наївності... Проте поки що вони раділи впійманню та етапуванню Соньки. До цієї групи належали ювелір із Пале-Роялю Карл фон Мель («нагрітий» на 30 тисяч рублів), астраханський антиквар Дагмаров (43 тисячі), московський ювелір Хлєбников (22 тисячі), варшавський ювелір Айзинович (7 тисяч), ветеран російсько-турецьких воєн генерал Фролов (213 тисяч). Сусіди Соньки з Картамишевської вулиці, 46 кричали «жмикрут!» юнкерові Горожанському, у якого Золота Ручка поцупила тільки носильні речі. (Втім, на час відправлення Соньки на Сахалін Горожанський став «артистом імператорських театрів п. Решимовим»...).
Зрозуміло, скептики сумніваються в наявності всіх згаданих людей у певний час в одному місці, – але навіть вони не зможуть заперечувати прибуття до Карантинної гавані градоначальника П.О. Зеленого. Заповітною мрією Павла Олексійовича, головного героя одеських анекдотів, було побачити живцем легендарну Соньку.
Ось як змалював історичну зустріч дореволюційний автор Ратмир:
«На палубі між капітанською та курильною стояв П.О. Зеленой.
– Це ти, Золота Ручка? – запитав він у Блювштейн, що проходила повз нього.
– Я.
– Почудила у своєму житті, а тепер на відпочинок! – сказав зі сміхом Зеленой...
Градоначальник відійшов від Золотої Ручки, на його місце став поліцмейстер Бунін... Блювштейн простягнула руку до кітеля Буніна і щигликом збила жука, що повз по плечі поліцмейстера.
– Пане полковнику!
– Що тобі? – Бунін обернувся.
– Дозвольте зробити вам на прощання подарунок.
Бунін подивився на годинник, а потім на борт кітеля.
– Це мій?
– Ваш...
Юрба раділа».
В. Лебедєв наводить іншу версію:
«Дещо запитавши, градоначальник Зеленой побажав Соньці щасливої дороги і пожалів сахалінське начальство. Розчулена такою увагою, Сонька вирішила зробити прощальний подарунок і простягнула градоначальникові золотий кишеньковий годинник. «Дякую», – сказав Соньці Зеленой, не збагнувши, що приймає за подарунок власного годинника. Під веселий сміх матросів градоначальник поквапився зійти на берег».
Є дві версії. Так кого ж обікрала Сонька? Свій варіант пропонує Б. Бреннер.
На початку шістдесятих років один із авторів цих рядків улаштувався на свою першу роботу – до іграшкової артілі біля Нового базару. Першим її хазяїном (за офіційною версією – начальником цеху) і був Бреннер – онук Соньки Золотий Ручки.
Борис Абрамович розповідав:
– Моя покійна бабуся (нехай земля їй буде пухом на першій ділянці Ваганьковського кладовища) дуже любила мого діда Мойшу Бреннера і спорудила йому будинок в Одесі.
Довідник К. Вісковського за 1875 рік підтвердив: «Скісна вул., 30, Бреннера».
Що стосується події на «Ярославлі», заслужений онук дав такі пояснення:
– Моя бабуня не любила дрібної справи. Там, на пароплаві, вона поцупила котли (тобто вкрала годинника. – авт.) і у градоначальника Зеленого, і у поліцмейстера Буніна. Шлях до Сахаліну тривав п'ять із половиною місяців, самі розумієте, – великі дорожні витрати, тому не всі одержали котли та інші речі назад...
...Подавши довгий гудок, «Ярославль» повз Воронцовський маяк вийшов у відкрите море. До берега долинуло:
Прощай, моя Одесса,
славный карантин.
Зеленый отправляет
на остров Сахалин...
Офіційно Софію Блювштейн було відпущено з каторги 1920 року, і вона дожила своє життя у Москві у дочок, які стали професійними акторками.
Померла у похилому віці та похована на Ваганьковському цвинтарі, ділянка № 1. На її могилі стоїть пам'ятник, що погано зберігся, – жіноча постать у натуральну величину з білого мармуру під покривом чавунних пальм. Кажуть, що пам'ятник зробив відомий міланський скульптор, а замовниками виступили одеські та лондонські шахраї. Так вони постаралися увічнити пам'ять про знамениту аферистку Софію Блювштейн, більше відому як Сонька Золота Ручка.
Валерій НЕТРЕБСЬКИЙ, краєзнавець;
Валерій ШЕРСТОБІТОВ, член НСЖУ
