Під такою назвою в ОННБ ім. М. Горького було не так давно розгорнуто невелику, але надзвичайно цікаву виставку, присвячену 250-річчю від дня народження Тадеуша Чацького, видатного освітянина, відомого польського культурного та громадського діяча, історика, зокрема плідного дослідника історії України, публіциста, бібліофіла, засновника одного з найвпливовіших навчальних закладів України – Кременецького ліцею (з 1834 року, після переведення до Києва, – університет Святого Володимира, а нині – Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка).

Нащадок відомого шляхетного роду народився 28 серпня 1765 року в містечку Порицьк Володимирського повіту Волинської губернії. Здобув домашню освіту, досконало вивчивши кілька європейських мов.

Вже у 18 років Чацький із юначим завзяттям випробовує себе на службовій ниві. Коло його активності надзвичайно широке, а діяльність інтенсивна, – він складає гідрографічні мапи, досліджує родовища солі в Молдові, пише ґрунтовний трактат «Заметки о польской торговле», а 1801 року стає одним із фундаторів Польського дому в Одесі. Вочевидь, ця остання ланка діяльності була вдалою, що підтверджує цікавий факт: вже у 1803 році корабель «Тадеуш Чацький», названий на честь засновника общини, здійснив свій перший рейс із Одеси.

З 1803 року Тадеуш Чацький стає візитатором (куратором) шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній. Просвітницька діяльність Чацького надзвичайно плідна; його зусиллями кількість навчальних закладів зросла у 25 разів: якщо спочатку їх було 5, то невдовзі стало 126. Важливим є те, що загальна освіта в початкових і середніх школах відповідала реальним потребам життя, поєднувалася з професійною підготовкою учнів. Завдяки зусиллям Чацького постановка шкільної справи у Волинській губернії визнається на той час зразковою.

1805 року він разом з видатним польським реформатором Гуго Коллонтаєм засновує Вищу Волинську гімназію в місті Кременець (з 1819 року – Кременецький ліцей), виплачуючи стипендії дітям із незаможних і бідних родин. З часом – ініціює створення у ліцеї нумізматичного музею (19 тисяч рідкісних монет і медалей), який пізніше став основою колекції Київського університету Святого Володимира. Під час цієї роботи він зазнає утисків від російсько-імперської влади (особливо у 1807-1808 роках) і прикростей від університету Вільнюса (1810 р.). Але це не зупиняє активного просвітянина. 1811 року він засновує друкарню Кременецького ліцею. Розуміючи значущість бібліотек як джерела освіти, культури та інформації, Чацький сприяє поверненню з Росії на Волинь цінної бібліотеки К. Залуського, а власну бібліотеку (32 тисячі томів) заповів своєму улюбленому дітищу – Кременецькому ліцею. 

Помер Тадеуш Чацький у Дубні. Похований у своєму родовому маєтку в селі Порицьку (нині село Павлівка на Волині). 

Певна річ, виставка, яку було розгорнуто в «горьківці», привернула увагу Одеського, імені Адама Міцкевича, відділення спілки поляків України. Почесний голова правління спілки Тадеуш Залуцький підкреслив значущість постаті Чацького як для української, так і для польської культури, зазначивши, що багато ідей Тадеуша Чацького в галузі освіти, його меценатська та бібліофільська діяльність іще не сповна досліджені. Тож до виправлення такої ситуації могли б активно долучитися молоді вчені – як українські, так і польські.

Тетяна ГЮМЮШЛЮ, провідний бібліограф, ОННБ імені М. Горького

Залізниця

Відкриття Одесько-Балтської залізниці півтора століття тому було обставлене досить урочисто – з особливим поїздом для понад 200 запрошених осіб, включаючи геренал-губернатора, представників вищих військового та цивільного управлінь, акредитованих в Одесі дипломатів, значних торговців. О 9 ранку 3 (16) грудня 1865 року, рушивши від портової церкви (зараз це внизу Потьомкінських сходів), поїзд зупинявся на станціях Товарна, Вигода, Роздільна, Міхельсталь для урочистих молебнів. В останній із перелічених точок (64 версти від Одеси) він був зустрінутий депутацією з Балти. Увечері поїзд повернувся до Одеси, проїжджаючи під спеціально влаштованими арками з ілюмінацією. 

Наступного дня почався рух товарних поїздів між Балтою й Одесою, а через п'ять років – пряме товарне сполучення між Київсько-Жмеринською й Одесько-Балтською залізницями.

Чай – не горілка, п'яний не будеш

У 1840-ті роки заможні жителі Одеси зробили пожертвування на облаштування пересувних чайних, що пропонували в зимові морози безкоштовні гарячий чай та хліб. 

Цікаво відзначити, що в той же час діяв закон, який істотно обмежував можливість розміщення питних закладів. Так, наприклад, пропонувати відвідувачам алкогольні напої можна було не ближче ніж за півкілометра від залізниці та близько двохсот метрів – від державних установ, ринків, цвинтарів і культових споруд.

Олександр ЧИЛЕЙ