Останнім відомим великим архітектурним об’єктом, у створенні якого брав участь Гайдуков, був новий будинок Селянського поземельного банку за проектом Ю. Дмитренка на вул. Маразліївській, 34а. У 1914 році газета «Южная мысль» писала: «…Будинок буде споруджений у три поверхи з підвалом і обійдеться в 246408 рублів. Фасад будинку витриманий у строго російському стилі». Будівництво було завершено до 1917 року. Насувалися революція, громадянська війна. О. Козачинський змалював вулицю в цей період таким чином: «Маразліївська була вулицею багатіїв; зміни військового щастя на фронтах революції народжували в ній то радість, то горе, то розпач, то надію, і в цьому вона була подібна до вулиць бідняків». Відповідно до обставин і призначення споруди змінювалося не один раз. У колишньому будинку банку ташувався клуб НКВС, МДБ, КДБ, а після війни тут розмістився Палац культури студентів – альма-матер студентського театру мініатюр «Парнас-2», у якому грали Михайло Жванецький, Віктор Ільченко, Роман Карцев та ін. Колектив «Парнасу-2» став основою майбутньої одеської команди КВК. У наші дні цей будинок перебуває в комунальній власності.
Відразу після революції житловим будівництвом займатися перестали. При економічній розрусі й існуванні на межі виживання не передбачалася така розкіш, як нова житлоплоща. Нестачу її компенсували, перетворивши колись розкішні квартири на дивовижні «комуналки». Так, наприклад, якщо до революції архітектор Мінкус стандартно закладав у проект квартири для середньої родини із трьома дітьми площу в 400 квадратних метрів, то після революції таку квартиру в Одесі ділили на дві, у кожній з яких жили по 18-20 осіб.
Зі скороченням будівництва в Одесі Ф.О. Гайдуков відійшов від справ і багато часу приділяв вихованню нащадків, червоною ниттю в якому проходило ставлення до праці та любов до рідного міста. Завдяки цьому піклуванню про продовження улюбленої справи він разом з М.Ф. Безчастновим став засновником династії зодчих, шість поколінь яких ось уже півтора століття творять обличчя Одеси на високому професійному рівні. Син Ф.О. Гайдукова Олександр першим пішов стежиною батька й до війни працював інженером в Одесі. Після війни, з 1947 року, працював у радянському державному інституті з проектування вищих навчальних закладів. Будував нові й відновлював зруйновані війною вищі навчальні заклади Одеси. Федір Осипович, який мав великий життєвий досвід, придивлявся до природних здібностей своїх дітей і допоміг двом іншим своїм синам обрати близькі їм за духом професії, не пов’язані з будівництвом.
Другий син, Михайло Федорович, став кандидатом медичних наук, доцентом, досвідченим ларингологом, мав свій лікувальний кабінет на вулиці Франца Мерінга (нині вул. Ніжинська).
Третій син, Іван Федорович, став поштовим працівником, вніс багато цінних пропозицій в організацію праці поштових службовців, був відомим у місті спортсменом-вітрильником.
Дочка Гайдукова, Олена Федорівна, після закінчення гімназії, з 1894 року, учителювала й цього ж року вийшла заміж за молодого міського інженера Михайла Федоровича Безчастнова. Він швидко ввійшов у родину Гайдукових і став одним з найближчих соратників Федора Осиповича в роботі.
Віталій СОЧАЛОВ,
Ігор БЕЗЧАСТНОВ
