Багато уваги й сил приділили Федір Осипович Гайдуков і Михайло Федорович Безчастнов художній освіті Лідії Михайлівни Наркевич, їхньої родички та вихованки.
Лідія Михайлівна Наркевич (1906-1985 рр.) народилася в Одесі в родині чиновника Одеського поштамту. Мати, Надія Федорівна Наркевич (до заміжжя – Безчастнова) – педагог, рідна сестра Михайла Федоровича Безчастнова, під керівництвом якого Лідія одержала перші навички в живописі та малюнку. Її потягові до мистецтва сприяла й уся атмосфера, що панувала у квартирі Безчастнових.
Лідія охоче спостерігала за процесом створення макетів, чим любив займатися Федір Осипович Гайдуков. Це їй згодом дуже допомогло у вузі на заняттях із макетування. Федір Осипович відкрив перед нею світ будівельного мистецтва, а також допоміг сформувати міцний, твердий характер, який дозволяв їй – уже архітекторці – керувати колективом, обстоювати важливі принципові рішення.
Лідія Михайлівна закінчила жіночу гімназію, будпрофтехшколу, інститут образотворчих мистецтв. У 1928 році, ще за два роки до закінчення інституту, вона розпочала серйозну проектну роботу в майстернях таких відомих архітекторів, як А.Б. Мінкус і М.І. Лінецький. У 1930 р. почалася її самостійна діяльність. Одним із перших її серйозних об’єктів був будинок сільськогосподарського інституту в Херсоні (1930-1932).
Бурхлива енергія й дивовижна працездатність Лідії Михайлівни дозволяла їй нарівні з основною роботою брати участь у конкурсах. Так, був відзначений конкурсний проект будинків Держпрому в Одесі, розроблений разом з архітектором В.Л. Фельдштейном (1932 р.). У ті ж 1930-ті роки були розроблені та здійснені в натурі житлові будинки канатного заводу й залізничників в Одесі (1935-1938). В 1936-1937 роках Лідія Михайлівна проектує комплекс будинків Куяльницького курорту: готель, їдальню, головний в’їзд. Потім знову були корпуси канатного заводу (1938). Хороша рисувальниця, вона проектувала й малі архітектурні форми. Вдалими прикладами цього є фонтан на головній алеї в Лермонтовському санаторії (1937) і Музична раковина в Аркадії (Одеса, 1937; розібрана у 2010-ті роки). Найзначнішим будинком в архітектурі Одеси, спорудженим у передвоєнний період, на думку критиків-фахівців, є корпус Холодильного інституту по вул. Дворянській, 1 (1938-1940), запроектований А.Б. Мінкусом і Л.М. Наркевич.
У її розробках архітектурних деталей інтер’єрів відчувається рука хорошої рисувальниці.
Архітектор Пилявський у своїй роботі «Зодчі Одеси» (Одеса-Бостон, 1989 – 2009) пише: «Тяжким випробуванням для неї стала війна: загибель брата, довгі місяці життя в окупованому місті з малою дитиною, паралізованою матір’ю, без роботи». Усе це не зламало її волю до життя, зберігся інтерес до спеціальності.
З довгосподіваним визволенням міста почався новий етап у її трудовій та творчій діяльності. У Проектному інституті № 3 їй відразу доручили серйозні об’єкти. Це корпус будівельного технікуму (1950 – 1953), житлові будинки працівників Гідрометеорологічного інституту і Одеського інженерно-будівельного інституту (1956-1957 рр.). Цей будинок по Успенській вулиці, 56 збагатив архітектуру всього кварталу. Зрозуміло, що в післявоєнний період Лідія Михайлівна активно займалася відбудовною діяльністю. Одним із серйозних об’єктів був проект будинку морехідного училища по вул. Маразліївській, 40-42, на місці висаджених 1941 року будинків. Виконаний у великих монументальних формах, він певною мірою вплинув на архітектуру будинку екіпажу училища, спорудженого за її ж проектом на вул. Канатній. Ще до виходу на пенсію 1965 року Лідія Михайлівна запроектувала низку серйозних об’єктів громадського призначення в різних частинах міста, деякі з яких відіграють значну містобудівну роль. Це насамперед будинок автовокзалу (творча переробка типового проекту), розташованого на перетині вулиць Балківської, Колонтаївської та Розумовської (1960 – 1962). У цей же час був запроектований лабораторний корпус інституту виноградарства і виноробства ім. В. Таїрова (1959 – 1961). Окремим етапом у творчій біографії Л. Наркевич була проектна й педагогічна робота на архітектурному факультеті Одеського інженерно-будівельного інституту та в Науково-дослідна лабораторія експериментального проектування житлових і громадських будівель, що підпорядковувалася також Держцивілбуду СРСР. На архітектурних і конструкторських кафедрах вона здійснювала керівництво дипломним проектуванням, передаючи молоді свій досвід і знання, а в лабораторії провадила розробку типових проектів народних астрономічних обсерваторій. Лідія Михайлівна Наркевич, будучи членом Спілки архітекторів СРСР, протягом усього свого творчого життя вела активну громадську роботу з охорони пам’ятників архітектури Одеси, була відповідальним секретарем Правління ООСА. Внесок її в архітектуру міста важко переоцінити. Вона пішла з життя 1985 року.
У Лідії Михайлівни Наркевич були двоюрідні брати – сини Михайла Федоровича Безчастнова і Олени Федорівни Гайдукової-Безчастнової: Олександр Михайлович і Михайло Михайлович.
Олександр Михайлович Безчастнов (1899 – 1973) конструктор із джутового устаткування і талановитий самодіяльний художник-аквареліст. Кілька придбаних робіт Олександра Михайловича бачив Ігор Безчастнов у приватному зібранні у Нью-Йорку. Олександр Михайлович дружив із академіком Володимиром Петровичем Філатовим, іноді водив у дім академіка свого племінника, школяра молодших класів Ігоря Безчастнова.
Другий син Михайла Федоровича і Олени Федорівни – Михайло Михайлович (1897 – 1972 рр.) доклав багато сил для збереження тих раритетів, які стосувалися робіт М.Ф. Безчастнова, історії міста, художніх гіпсів і зразків живопису, привезених його батьком з Італії. Ще з юності він захоплювався фотографією й залишив численні фото старої Одеси.
Михайло Михайлович був фахівцем із пожежної техніки, створив на цій ниві низку методик, брав участь під час війни в небезпечних пожежогасіннях в обложеному місті. Працював на Одеській кіностудії керівником пожежної охорони та фахівцем зі створення спецефектів. Тоді ця справа тільки починала розвиватися, і Михайло Михайлович вносив багато новацій для підвищення реалістичності сцен. Михайло Михайлович був досить товариським, цікавим оповідачем, як і багато хто із завзятих мисливців і рибалок. Його оповіді захоплювали всіх, як малолітніх слухачів так і маститих професорів. Був добре знайомий іще з дитячих років із Отто Юлійовичем Шмідтом – відомим ученим, полярником. А коли той приїжджав до Одеси, вони неодмінно зустрічалися. Під час війни був залишений на заводі, створеному на базі майстерень Одеської кіностудії. Робота полягала у виготовленні мін і відправленні їх на фронт.
Віталій СОЧАЛОВ;
Ігор БЕЗЧАСТНОВ
