Вважається, що порох винайдено в Китаї ще тисячі років тому. Є свідчення, що його вживали візантійці для підпалу ворожих кораблів. Знали його й кочівники наших степів, але найімовірніше, це не була вогнепальна зброя в сучасному розумінні, а радше щось на зразок петард, які жбурлялися в лави супротивника, не так завдаючи йому вбивчої шкоди, як полохаючи коней.
Гармати з’явилися раніше в Західній Європі, звідки вже потрапили на українські терени. І це ще перед легшою вогнепальною зброєю типу рушниць. Перші гармати були короткі – близько метра в довжину, але з широким дулом. Ядра – здебільшого кам’яні, іноді обковані залізними обручами, а згодом – облиті оловом.
Пізніше стали робитися гармати з довшим і вужчим дулом.
В межах України перші гармати з’явилися 1394 року у Львові. У 1468 році з’явилася там і власна майстерня з виготовлення гармат.
Є більш-менш точні відомості щодо наявності в Україні артилерії у XV столітті. Вже сказано, що найперше вона була у Львові. У 1471 році була одна гармата у Вінниці, три у Чуднові, в Житомирі – дев’ять, з них чотири великі, а п’ять – меншого калібру. У 1494 році – одинадцять гармат різного калібру в Кам’янці-Подільському. На 1497 рік у Перемишлі – п’ять гармат.
Єдиного стандарту для виготовлення артилерійської зброї не було. Все робилося згідно з досвідом, хистом і уподобаннями кожного ливаря. Втім, певна термінологія існувала, вона відображала різні види гармат залежно від розміру та призначення. Тарасниця слугувала для оборони мурів, фогляр вирізнявся складнішою механікою, зокрема порох заряджався зі спеціального рухомого пристрою, гуфниця – теж оборонна зброя, але більшого калібру, і стріляла вона з муру по нижче розташованих військах супротивника. Бомбарда (або моздір) слугувала для руйнування мурів під час облоги та штурму. Були й аналогічні зменшені варіанти – півтарасниця, півгуфниця. В документах засвідчено ще кілька назв, але їхнє конкретне значення не з’ясовано.
Гармати часто кріпилися всередині дерев’яних станків, таким чином, щоб можна було регулювати висоту підйому жерла та повертати зброю праворуч-ліворуч. У XV столітті від кам’яних ядер поступово перейшлося на залізні. Водночас самі гармати стали робитися легші, а отже і з’явилася змога не тільки виставляти їх в обороні, але й брати в похід. У XVI столітті довжина гармат сягала іноді аж трьох метрів, а калібр варіювався від 4 до 15 сантиметрів. Для транспортування гармати потрібно було від трьох до вісьмох коней, але існували й гіганти, що потребували вісімнадцятьох.
Легша вогнепальна зброя, як уже сказано, з’явилася пізніше. Приклад (колба) спочатку був металевий, а потім стали робити дерев’яні, щоб не так грілися. Порох запалювали від промащеного горючою речовиною конопляного мотузка. Пищаль вперше згадується в Україні 1471 роком. Зокрема, у Вінниці таких було дві. Пищалі ділилися на два види – ручниці (рушниці) та гаківниці. Ручницю, як видно з назви, тримали безпосередньо на руках, а важчу (до 10 кг) гаківницю треба було на щось спирати. Тож гаківниці вживалися переважно в укріпленій обороні. Були зразки, які неможливо однозначно віднести або до гаківниць, або до гармат, – щось середнє. Згодом з’явилися ще й аркебузи (гаркабузи) довжиною до 1,3 метра та калібром 16–18 мм. З часом конопляний запал замінили крісом (шмат кременю), з якого натисканням курка вибивалася іскра, що запалювала суху губку, від якої загорявся порох.
Мушкети з’явилися на наших теренах уже в XVII столітті. Довжина такого – 1,6 м, а калібр – 20 см. Це була важка зброя. При стрільбі мушкет ставили на форкету – загострений внизу і роздвоєний вгору ціпок. Бив він на відстань до 250 метрів.
З книжки «Історія українського війська», написаної рядом авторів і виданої 1953 року в Канаді та перевиданої в Києві 1994 року, коротко переказав Василь МІРОШНИК
