Сьогодні, коли культурні цінності і традиції поступово виходять на перший план, в пошуках духовної їжі ми відвідуємо музеї, галереї, читаємо книги, дивимося пізнавальні передачі і, звичайно ж, ходимо в театри.
І це не тільки можливість приємно провести вечір, але і розвиток свого «внутрішнього естета». Це не тільки розвага, але і спосіб досягнення внутрішньої гармонії, розуміння чогось нового, чого ми не знали чи не розуміли в житті і в собі.
Одеський український театр, де така сильна трупа, сміливі експерименти і яскраві постановки, завжди дивує.
Глядачі зустріли аншлагом відкриття нового 94 сезону, який «васильківці» зробили великим святом мистецтва: презентували відроджений оркестр театру на чолі з диригентом Ігорем Знатоковим, організували творчі зустрічі та диспути з відомими українськими мистецтвознавцями, режисерами і акторами.
На виставі «Тіні забутих предків» побувала легендарна Лариса Кадочникова - виконавиця головної ролі в однойменному кіношедеврі Сергія Параджанова.
Я уважно, розглядала публіку, думаючи, що ж привело всіх цих людей до театру?
З появою кіно, багато хто передрікав загибель театру, але хто б що не говорив, він продовжує жити, а інтерес до нього не тільки не втрачений, а й примножений.
Театр, втім, також, як і кіно, вважається сильним засобом впливу на людину, оскільки, глядач асоціює себе з тим чи іншим персонажем, відкриває нові грані свого характеру, і просто отримує задоволення від того, що розширює свій світогляд. Театр завжди залишає можливість глядачеві розмірковувати самому.
Серед людей, які втомилися від електронних благ цивілізації і хочуть отримувати живі непідробні емоції, відвідування театру стає все більш популярним, адже спектакль - це завжди синтез мистецтв: музики, архітектури, живопису...
І ще у театру є величезна перевага - спектакль існує тільки в той момент, коли на нього дивишся, актори грають перед тобою вживу, а глядач стає прямим учасником акту творіння.
У театрі найголовніше - ефект особистої присутності, прямого емоційного впливу актора зі сцени на глядача, безперервний обмін енергією між ними. Тут дихаєш одним повітрям, відчуваєш вібрації і перебуваєш на одному нерві з акторами.
Часом і між глядачами виникає абсолютно незрозуміла магія, коли в якийсь особливий момент ненавмисно ловиш погляд людини, і бачиш у нього в очах ту саму суміш почуттів, яке відчуваєш сам.
Є вистави, які довго не відпускають, і тільки через якийсь час приходить осяяння і розуміння чогось і в своєму житті. Виходячи з залу, не завжди розумієш, що саме з побаченого не можеш забути, чому якісь моменти спливають в пам’яті, і ти знову думаєш про це.
Такий самий стан був і після вистави Івана Уривського «Тіні забутих предків». Глядачі довго не розходилися. Тим, хто переживав з артистами те, що відбувалося на сцені, хотілося ще побути разом.
Ми всі потребуємо спілкування та обміну емоціями, а театр відкриває людині людину, і в цьому його головна цінність.
Знайшовши привід, щоб відвідати театр, отримуємо набагато більше приводів, щоб поміркувати, полюбити, і зарахувати себе до категорії тих людей, хто думає.
Варто тільки один раз відчути на собі це чарівне перетворення, щоб стати справжнім шанувальником театрального мистецтва.
І нехай завжди залишається не до кінця розгаданою ця таємниця, яку ми називаємо мистецтвом.
