Кому гроші з повітря, а кому дірка від бублика

«Марино, це орендар Михайло телефонує. Я зробив перерахунок, піднялася трохи ціна на зерно, тому до тієї суми, що я виплатив, ще потрібно доплатити тисячу триста гривень та тисячу на поховання. Перерахую тобі на картку…» Мій чоловік, теж власник землі в нашому регіоні, береться за голову і промовляє: «Чи може таке бути? У мене таке враження, що ми мешкаємо в різних країнах. Хіба може бути така різниця у сумі виплат, у відношенні до власників землі?» 

Поясню. Розмова з моїм орендарем відбувалася на початку серпня. На той час мені виплатили дивідендів 10000 грн. Тобто з доплатою 11300. На сьогодні чоловіку ще нічого не виплатили. Зерно вже зібрали, продали й давно забули, а грошей у власників землі нема. Та й сума виплат значно різниться – минулого року заплатили трохи більше, ніж чотири тисячі гривень за пай. Відразу зазначу, паї в нас практично однакові - приблизно по три гектари. Чому так? Чому один господар піклується про землю, відповідально та чесно поводиться з пайовиками? А в інших і господаря нема. Його ніхто і в очі не бачив. Нікому навіть претензії висловити. Все під грифом «таємно».

 Інститут аграрної економіки пише, що основними факторами, які формують ціни на оренду земельних ділянок, є: попит на землю, рівень конкуренції, вид сільгосп­угідь, якісний стан земельних ділянок, рівень поінформованості потенційних покупців. А я б ще додала: жадібність, жага до наживи, вміння робити гроші з повітря.

У нас в країні створені такі правила, що селянин отримує дірку від бублика, а хитрий посередник гроші з повітря. Яка ж схема? 

Гадаю, агрохолдинги та зацікавлені бізнесмени купують «права оренди» у попередніх орендарів. Вони вивалюють за це великі гроші, але не номінальним власникам. На жаль. Ціна угоди не оголошується.

Тобто, недобросовісні «орендарі» розпоряджаються землею як власною, та ще й продають права оренди. А власники паїв, нащадки, що виїхали на проживання в місто, в процесі участі не беруть, отримуючи свої 1500 тис./га на рік. 

Те, що власник не отримує своїх грошей, це не вся біда. Оренда землі такими «господарями» призводить до ще більших втрат. Холдинги не дбають про якість землі та інфраструктуру сіл, тому що їм це нецікаво.

Вони вирощують те, що їм вигідно в цю мить. Нерідко засаджують поля кукурудзою, яка виснажує землю. Термін оренди закінчиться, і землю можна просто залишити, а собі шукати іншу. А це місце займе такий самий «господар». Ось такі справи. Кому як пощастить з орендарем. Не всі вони хлібороби.

Мені пощастило. Михайло - хлібороб! Він виріс на цій землі. Обробляє та трудиться на ній вся його родина. Він завжди в полі. Це справжній господар-трудяга. Порядний та відповідальний. Йому запросто можна зателефонувати, запитати, попросити, домовитися. 

У нашій сім’ї великі надії на ці наділи землі. Але якби нас наразі запитали, чи за зняття ми меморандуму, в один голос би відповіли: «Ні!». Ранувато нам ще продавати землю. Не готова країна до цього. Не треба нам знову «ставити віз попереду коня».

Рубрика: 
Район: 
Выпуск: 

Схожі статті