Забирали хліб до зернини

У Постанові Одеського обкому від 27 грудня 1932 року сказано: «Вислати по одному найбільш злісному селу із Любашівського, Троїцького, Кривоозерського та ін. районів, а із Первомайського, Зинов’ївського  і  В. Олександрівського  —  по  два  села.  У  п’ятиденний  термін  відправити  до  концтабору  500  чоловік  куркульських  контрреволюціонерів,  які  проявили  свою злість і ворожість до радянської влади...». 

В  інформаційному  таємному  листі  секретаря  Любашівського райвиконкому  Одеської  області  від  23 березня 1933 р. зазначалося,  що  по  району  зареєстровано 2071  випадок  опухання  на  ґрунті  голоду і 737 смертельних  випадків з цієї ж причини. Багато померлих голодною смертю лежали просто на битих шляхах і сільських вулицях. Траплялися випадки людоїдства.  

Особливо страждали від голоду діти, яких батьки, рятуючи від смерті, намагалися  вивезти  до  міст, залишали на вокзалах, біля лікарень, державних установ,  а то й  просто на  вулицях.  Лише  за  січень  1933 р. з  Одеської  області  виїхали  кілька  тисяч  сімей  і  окремих громадян.  Це  відбувалося  попри  введення  владою  паспортизації і прописки. Епіцентрами групового виїзду селян  були  Володимирський,  Снігурівський  і  Добровеличківський  райони  Одеської  області,  а  також  Ананьївський, який у той час перебував у складі Молдавської АМСРР.

1933 року в українських селах майже зникли коти і собаки. Їх поїли голодні селяни. Тварин, що вижили, відловлювали працівники заготівельних контор за вказівкою високопоставлених «Шарикових». 28 грудня 1933 р. заступник наркома зовнішньої торгівлі  Мойсей  Фрумкін  інформував уповноваженого Наркомзовнішторгу  УСРР  Михайла  Каттеля  про  те,  що  в  Україні  протягом 1931р.  було  заготовлено  731  тис.  собак та 670 тис. котів, у 1932 р. – 726 тис. собак і 697 тис. котів, а за 11 місяців 1933 р. відповідно — 647 тис. і  938  тис.  Він  вимагав виконання  чергових  планових  завдань: 1 млн. котів та 800 тис. собак. Голодні селяни платили 20-30  крб. за  кішку, тому чинили опір новоявленим живодерам. 

В національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932-33 рр. пишеться: «Сьогодні важко назвати точні цифри жертв. Проте відомо, що у вимерлі села Одеської області Всесоюзний  переселенський  комітет  переселив  восени  1933  р. 15 тисяч сімей  із  Середньої Азії і 6 750 господарств із Горьковської області та Білорусії. Їх загальна кількість становила щонайменше 35 тисяч осіб».  

Спогади свідків, які постраждали  від Голодомору, збиралися  у 2004-2008 роках по всіх містах і районах області та нині зберігаються в Державному архіві Одеської  області.  В запасниках Ананьївського історико-художнього музею імені Є. Столиці також  зберігаються списки померлих від голоду 1932-1933 років селян і чисельні спогади очевидців, записані школярами у 2007-2009 рр. 

Олександр Шхалахов, директор  Ананьївського історико-художнього музею імені Є. Столиці

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті