Чверть віку подвижництва

175 літ тому, 21 січня за теперішнім календарем, 1844 року, народився Михайло Федорович Комаров. Його ім’я, либонь, відоме кожному одеському інтелігенту. Шматок матеріального хліба він заробляв у нотаріальній конторі. В Одесі ця контора була розташована по вулиці Поштовій, 27. Мешкав юрист поруч, у будинку № 25. Меморіальна табличка по нинішній вулиці Жуковського це засвідчує. 

А духовним поживком для випускника Харківського університету, сина запорізького степу, стало служіння рідному народові на ниві літературній. Майже двадцять років він збирав і укладав матеріал до російсько-українського словника. Але в Одесі ця робота значно прискорилася. Тут він знайшов друзів-однодумців. Йому допомагали місцеві патріоти Антін Крижанівський, Леонід Смоленський, Петро Климович, Петро Ніщинський, Михайло Сидоренко, - цвіт української інтелігенції в Одесі. На зібрання словникарів щочетверга приїздив власник маєтку в Перешорах Євген Чикаленко. 

1892 року була завершена робота над першим томом. Обсяг його складав 320 сторінок – від літери «А» до літери «К». Але одеська цензура не схвалила видання до друку, мотивуючи це царським указом 1881 року.

На допомогу одеським словникарям прийшов Іван Якович Франко. Він надрукував плід багаторічної праці як додаток до львівського часопису «Зоря» за 1893 рік. 1895 року була завершена робота над другим томом. Через рік одесити надіслали третій том. А 1898 року усі чотири томи вийшли у світ. На титулі було видрукувано: «Словарь російсько-український. Зібрали і впорядкували М. Уманець і Спілка. У Львові з друкарні т-ва імені Т. Шевченка».

Коштами допоміг землевласник Євген Харлампійович Чикаленко. 

На березі Чорного моря Михайло Комаров займався і белетристикою. Часто друкував нариси та оповідання у львівських виданнях, щоправда, під псевдонімами. Дослідники нараховують близько двадцяти псевдонімів: Комар, Неїжмак, Чалий, Хуторянин, Уманець, Одесит. Так, у львівській «Правді» 1891 року друкує оповідання «Антін Головатий, запорізький депутат і кобзар». А 1901 року читачі знайомляться з його нарисом про Богдана Хмельницького. 

Та найбільша заслуга Комарова, либонь, полягає в тому, що він ретельно, протягом усього життя, вивчав творчий шлях Тараса Шевченка, доскіпливо бібліографував літературу про нього. Михайло Федорович, попри величезну завантаженість на юридичній службі, підготував нарис «Про життя і пісні кобзаря Т. Шевченка», але цензура не дала дозволу на його видання. Тоді він склав уже російською мовою «Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т.Г. Шевченко». Цей покажчик друкувався в «Киевской старине». Але окремим виданням в Одесі світ побачив лише 1903 року, через 17 літ після публікації у Києві, заклавши основи наукової шевченківської бібліографії. 

1912 року Михайло Комаров упорядкував «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів». «Вінок» видало акціонерне Південноросійське товариство друкарської справи. Ця збірка, слід підкреслити, була першим виданням на українських землях такого типу, підсумком тривалої праці бібліографа.

«Вінок» містив поетичні твори на пошану Кобзаря, написані протягом 75 років. Серед авторів своєрідної антології знаходимо знайомі імена: Леся Українка, Михайло Старицький, Панас Мирний, Леонід Глібов, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Христя Алчевська. 

Вірші для «Вінка» Михайло Комаров збирав протягом усього життя. Це і твори з періодики, і надіслані авторами. Знавець літератури про життя та творчість Кобзаря, Михайло Комаров не обмежувався лише добором поезій та розташуванням їх у хронологічному порядку. Він і аналізував, і супроводжував їх коментарями.

Значення набутку Михайла Комарова високо поцінувала Людмила Старицька-Черняхівська у «Літературно-науковому віснику»:

«Ми бачимо еволюцію і зростання розуміння творчості Шевченка. Тоді як перші вірші сповнені ще романтизму і територіального патріотизму, пізніші вірші відображують уже в собі пекучий гнів і вогонь Шевченкової музи… Шевченковій поезії надається загальнолюдське значення… Зникають традиційні плачі й зітхання, - бринить сміле, живе почуття – чути певність і надію…».

Завершує авторка відгук поетичними рядками:

Груди тремтять і палають в огні…

Думка літає над рідними нивами…

Жити ми хочем і бути щасливими!

Всі поривання,

Думи і мрії

Вилити грізно в діла голосні!

Видавши збірку, Михайло Комаров хотів у майбутньому поповнити її творами представників інших літератур, у яких би підносився геній нашого Кобзаря. Він звертається до знайомих і незнайомих письменників з проханням надсилати твори про Тараса Шевченка. Михайло Федорович одержав бандеролі з Грузії, Вірменії, Татарстану.

Одначе побачити світ удруге «Вінку» не судилося. 19 серпня 1913 року Михайло Федорович несподівано відійшов у інший світ. Розпочата дослідником робота над другим, доповненим, виданням залишилася не завершеною.

Чверть віку прожив Михайло Комаров в Одесі, на вулиці Поштовій. То були роки подвижництва, служіння українській справі.

…Приємно згадати той час, коли я щоранку ходив на роботу до видавництва «Маяк» по вулиці Жуковського (Поштовій). Прошкуючи вниз, до перехрестя з Пушкінською, часто згадував лисуватого чоловіка в окулярах, з акуратно підстриженими вусами, і подумки вклонявся йому.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті