Сучасний світ змінюється стрімко. А глобалізація економіки стала невід'ємною прикметою часу. Досить сказати, що менш ніж за двадцять останніх років минулого століття світовий товарообіг збільшився утричі. У тому числі, продовольства на 95 відсотків – з 220 до 429 мільярдів США. Причому обсяги реалізації продуктів харчування 29 розвинутих країн майже удвічі перевищили експортний потенціал 185 держав, що розвиваються.
Характерно, що така ситуація зберігається й у нинішньому сторіччі. Тому Україні вкрай необхідно скочити на підніжку потяга, що набирає швидкість, і називається Світовою організацією торгівлі.
- У зв'язку з цим, нам потрібно збільшити експортний потенціал агропромислового комплексу до 2005 року як мінімум до 12–13 відсотків від його загальних обсягів, - говорить народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Василь Калінчук. – А для цього необхідно розв’язати два першорядних завдання. По-перше, переорієнтувати вітчизняного виробника на ринки далекого зарубіжжя і, по-друге, знизити частку сировини та продукції первинної переробки в структурі експорту.
Найпривабливішим для нас у цьому плані є ринок Європейського Союзу. За оцінками аналітиків, він здатний щороку імпортувати до 10 мільйонів тонн зернових, 20 мільйонів тонн насіння соняшнику, близько 1,5 мільйона тонн м'яса, понад 100 тонн вершкового масла та сиру, не менше 30 тисяч тонн яєць. Загальна місткість цього ринку у грошовому вираженні становить близько 200 мільярдів доларів США.
На другому і третьому місцях після нього ідуть ринки країн Близького Сходу та Північної Африки, які щороку здатні імпортувати продовольчих товарів на 25 і 16 мільярдів доларів відповідно.
У той же час, на думку В. Калінчука, орієнтуючись на ринки країн – учасниць СОТ, не можна забувати про економічний простір СНД. В даний час товарообіг з ними не перевищує 1,4 мільярда доларів, велика частина якого припадає на Російську Федерацію. А тим часом, імпортний потенціал його – понад 10 мільярдів доларів США. І поновленню втрачених позицій на ньому може сприяти підписання договору про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП).
- Боротьба за ринки – це боротьба за добробут людей, - підкреслює В. Калінчук. – І необхідність прилучення України до Світової організації торгівлі базується на тому, що воно сприятиме економічному зростанню аграрного сектора та прискоренню інтеграції його до світового сільськогосподарського ринку. За умови, що негативні наслідки від такої інтеграції будуть переважно нетривалити.
Серед негативних наслідків можна назвати такі явища соціального та економічного характеру, як скорочення зайнятості та зростання безробіття у сільській місцевості при падінні рівня прибутковості у сільськогосподарському виробництві. Останнє пов'язано, насамперед, з тим, що потрібно буде збільшити витрати на проведення санітарних та фітосанітарних заходів. Тому що якість вітчизняної продукції ще далека від тих вимог, що пред'являються країнами – членами СОТ.
Будуть потрібні значні кошти на гармонізацію українських стандартів зі стандартами СОТ. Так, за підрахунками фахівців Мінагрополітики лише для технічного оснащення та акредитації 20 ветеринарних лабораторій та хлібних інспекцій потрібно буде близько 85 мільйонів гривень.
Крім того, буде скорочено підтримку державою сільгоспвиробників. Орієнтовно на 13 відсотків протягом 10 років після вступу до СОТ.
На думку аналітиків, найбільш незахищеними після лібералізації торговельних режимів на внутрішньому ринку опиняться особисті сільські господарства, де зайнята третина населення України і виробляється близько 73 відсотків м'яса, понад 73 відсотки молока, 55,9 відсотка яєць, а також близько 86 відсотків овочів та баштанних культур.
Разом з тим, прихильники вступу до Світової організації торгівлі вбачають більше переваг у даному процесі, ніж негативних наслідків. Насамперед, вони стосуються виходу сільського господарства з депресії, а також розвитку аграрних районів в цілому.
- Нещодавно я побував у декількох районах нашої області, - підкреслив В. Калінчук. – Районах складних щодо розвитку сільської інфраструктури. І дійшов висновку, що якщо ми не вживемо термінових заходів для виходу села на цивілізований рівень життя, то там не лише не буде кому працювати, але й жити.
