Над Чорним морем повіяв вітер змін. Його сили цілком досить, щоб наповнити вітрила кораблю, який був споруджений зовсім недавно, але змушений був стояти на приколі. Ім’я цьому кораблеві ГУУАМ.
Протягом століть Чорне море було зоною протистояння великих держав, і більшості країн Причорномор’я в цих умовах не залишалося нічого іншого, як відігравати підлеглу роль. Крах радянського блоку і розвал Радянського Союзу радикально змінили ситуацію в цьому регіоні. Вперше в держав, розташованих навколо Чорного моря, з’явилася можливість самостійно вирішувати проблеми міждержавних взаємин і, більше того, сприяти розвиткові інтеграції.
Не останню роль в активізації інтеграційних процесів відіграли й негативні наслідки глобалізації, що проявилися останнім часом. Фактично перед державами Чорноморського басейну виникла дилема - або об’єднати зусилля для опору економічному тискові розвинутих держав, або погодитися на економічно підлеглу роль.
На користь інтеграції свідчить і досвід Європейського Союзу. Зі вступом до цієї організації Болгарії та Румунії, що, як очікується, відбудеться найближчими роками, Євросоюз вийде на береги Чорного моря і, безсумнівно, стане одним із активних економічних гравців. Уже зараз ЄС виказує цікавість до регіону. Як приклад можна навести проект TRACECA, в межах якого розвивається Євро-Азійський транспортний коридор. Ключовою ланкою його, як відомо, є поромна переправа Іллічівськ-Поті.
Проте провідні держави Чорноморського басейну в доступній для огляду перспективі залишаться за межами ЄС. Йдеться насамперед про Туреччину й Україну. Попереднє керівництво України неодноразово заявляло про стратегічний намір інтегруватися в Євросоюз. Проте ці заяви сприймалися або як ні до чого не зобов’язуючий зовнішньополітичний реверанс убік Європи, або як тактичний хід у багатовекторній грі України.
З обранням Віктора Ющенка Президентом європейський вектор набув виразних обрисів. Нове керівництво країни заявляє про себе саме як про прозахідне та проєвропейське. Можна говорити і про доброзичливіше ставлення Європи до України, про що свідчать і наслідки візитів Президента України до європейських країн і США.
Але водночас європейські політики досить обережні в прогнозах щодо членства нашої країни в ЄС. Почасти їх можна зрозуміти. Тільки торік Євросоюз пережив найбільше розширення, і сьогодні одним із його ключових завдань є адаптація економік нових членів ЄС, залучення їх у європейський ринок, упровадження європейських соціальних стандартів. Є й певні політичні розбіжності всередині самого Євросоюзу.
Цілком зрозуміло, що перспектива інтеграції України - великої країни, що має серйозний економічний потенціал з не менш серйозними проблемами, викликає у “старої Європи” побоювання. Нам поки що можуть запропонувати “дещо тіснішу співпрацю”.
Як справедливо зазначила газета “Файненшіел Таймс”, із 1994 року, коли Україна приєдналася до програми “Партнерство заради миру”, її “виразно вважали “країною, що вагається”, що балансує між Росією й Заходом. Але коли торік Україна “хитнулася” в правильному напрямі, більша частина Європи здивувалася. Відтоді там укоренилася змова “напівмовчання”.
Двері до ЄС ніхто для України не зачиняє, але поки що ніхто не прагне до того, щоб розчинити їх навстіж. Це означає, що інтеграція для нас - далека перспектива. І тому ключовим завданням нинішнього покоління українських політиків є приготування ґрунту для вступу до Євросоюзу, активна робота як усередині країни - своєрідне “будівництво Європи в себе вдома”, так і на зовнішньому фронті.
“Розбудова Європи”- це, насамперед, активна культурна робота. Історично йгеографічно Україна - частина Європи. Але, щоб бути європейцем, потрібні не тільки посилання на історію. Потрібно мислити йчинити як європеєць. Потрібен якісно новий рівень правової, політичної, трудової культури.
Першорядним завданнямтут є адаптація національного законодавства до європейських стандартів. Але закони маютьбути не тільки якісно написані, але і якісно виконувані. А це передбачає зміни в підготовці фахівців як для виробництва, так і для сфери керування. Сьогодні в багатьох країнах ЄС ставиться питання про реформування системи освіти, про поліпшення якості знань. Україні також потрібно йти разом із часом.
І, нарешті, серйозне значення муситьнадаватися інформаційно-пояснювальній роботі з боку держави. Насторожене ставлення частини українських громадян до НАТО і ЄС викликанесаме недостатнім знанням про ці структури. Чимала роль тут належить засобам масової інформації. Існування професійних і незалежних мас-медіа – доконечна умова просування України по європейському шляху.
Очевидно, що Україні ще не раз належить доводити свою “потрібність” ЄС. А це можливо не тільки шляхом створення ефективної економіки. Україна мусить відігравати роль регіонального лідера. І таку роль вона може відіграти саме на Чорноморському просторі.
Насамперед ідеться про створення тут системи міжнародної регіональної співпраці, що була б придатна забезпечити політичну й економічну безпеку України. Що стосується економічної безпеки, то вона безпосередньо пов’язана з посиленням ролі нашої країни як транзитної держави. Маючи колосальний транспортний потенціал, Україна не може полишитися осторонь процесу формування глобальних транспортних комунікацій, зокрема міжнародних транспортних коридорів. Цілком очевидно, що саме в цій сфері розташовані й інтереси розвитку Одеської області, для якої транспортна галузь - одна з підпор економіки.
Саме наявність спільних інтересів у транспортній сфері стала основою для формування у 1997 році об’єднання ГУАМ (Грузія-Україна-Азербайджан-Молдова), яке з приєднанням 1999 року Узбекистану почало називатися ГУУАМ. Мета цього об’єднання очевидна - залучення як активних учасників до масштабних інтеграційних процесів по лінії Європа – Кавказ - Центральна Азія, економічна кооперація та спільне просування власних інтересів.
Створення ГУУАМ мало і власне політичне підґрунтя. Час засвідчив, що Співдружність Незалежних Держав виявилася неспроможною відіграти роль нового інтегруючого центру на пострадянському просторі і, незалежно від побажань її учасників, стала скоріше “формою цивілізованого розлучення” колишніх радянських республік. Саме відсутність перспектив у СНД породила ще один інтеграційний проект - Єдиний економічний простір.
Дедалі очевиднішою ставала й неможливість вирішити в межах СНД численні внутрішні конфлікти. Досить згадати, що на території трьох із п’яти держав - членів ГУУАМ - існують невизнані територіальні утворення. Усі разом ці потенційні “гарячі точки” (Придністров’я, Абхазія та Карабах) є складниками “дуги нестабільності”, що починається на Балканах і закінчується на Близькому Сході. У центрі цієї дуги постає саме Причорномор’я.
Розвинута система транспортних комунікацій і наявність зон нестабільності робить цей регіон привабливим як для міжнародних злочинних синдикатів, так і для терористів. Як наслідок, сьогодні з усією гостротою постає завдання створення в Чорноморському басейні нової системи безпеки, посилення взаємодії держав Причорномор’я в боротьбі з тероризмом.
Не можна не згадати і про ще одну важливу рису ГУУАМ. Це об’єднання не створювалося для домінування якоїсь однієї держави. Лідерство України було й залишається відносним. Воно засноване на принципах рівності та взаємної підтримки, усвідомлення спільності інтересів, що є ознакою початку нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів у пострадянському просторі.
Для самої України створення ГУУАМ мало ще одне важливе значення. Держава стала усвідомлювати свої інтереси не тільки на Сході або на Заході. Не можна не погодитися з експертами Центру близькосхідних досліджень: “Не серед перших осіб, не на рівні публічної політики, але ГУУАМ усе-таки сприяв розвиткові незалежної дискусії в країнах-учасницях, спрямованої на пошук можливостей співпраці без огляду на “старшого брата”. Завдяки ГУУАМ для українських спостерігачів сповнився якогось змісту потік новин із країн Кавказу та Центральної Азії” (“ГУУАМ - reloaded. Кишинівський процес” – “Дзеркало тижня”, 16 квітня 2005 р.). Процес зближення країн Причорномор’я позначився й на становищі Одеської області. В Одесі відкрилося Генеральне консульство Грузії, активізувалися відносини з Республікою Молдова, зокрема, за підсумками візиту до Одеської області Президента Молдови Володимира Вороніна наприкінці 2003 року було підписано угоду, спрямовану на розвиток культурних і економічних відносин.
Незважаючи на перспективність проекту, його реалізація не була гладенькою. За вісім років ГУУАМ переживав злети й падіння. На жаль, останні роки його існування не були позначені серйозними досягненнями. 2002 року Узбекистан призупинив членство в об’єднанні. Серйозна критика постійно звучала і з боку Президента Молдови. Україна також послабила свою участь, що не в останню чергу було пов’язано з внутрішньополітичною ситуацією, зокрема з майбутніми президентськими виборами. Не останню роль в охолодженні інтересу до ГУУАМ відіграли і значні розбіжності в соціально-політичному устрої, менталітеті, рівні соціально-економічного розвитку, зовнішньополітичних орієнтаціях країн-учасниць. Дається взнаки й розбіжність у рівнях економічного розвитку окремих країн-членів, у темпах необхідних соціально-економічних перетворень тощо.
Сьогодні в ГУУАМ з’явилася нова нагода. Зміни, що відбулися в Грузії й Україні, відкривають нові перспективи для розвитку відносин між двома країнами. 2005 рік оголошений Роком Грузії в Україні.
Зважаючи на все, є перспективи й для поліпшення відносин України з іще одним учасником об’єднання - Молдовою.
Дотепер їх розвиток стримувався непевністю позиції Києва щодо врегулювання придністровського конфлікту. Наша держава, як відомо, є гарантом переговорного процесу між Тирасполем і Кишиневом. Проте Молдова досить часто критикувала офіційний Київ через його небажання приєднатися до блокади Придністров’я. Нині, судячи з усього, керівництво України стане на дещо твердішу позицію стосовно Тирасполя. Цьому чимало сприятиме й боротьба з контрабандою. Незаконний рух товарів через діри в українсько-молдавському кордоні слугує, як відомо, одним із джерел існування придністровського режиму.
Крім того, як і Україна, Молдова прагне стати членом Євросоюзу, що стратегічно зближує країни.
Не варто багато говорити про те, яке значення має для Одеської області вирішення придністровської проблеми. Адже саме на наш регіон припадає основна частина українсько-молдавського кордону та його придністровської ділянки, його економіка страждає від значних потоків контрабанди.
Крім того, в разі якщо конфлікт удасться врегулювати, це не тільки дозволить усунути одну з ланок “дуги нестабільності”, але й, можливо, стане стимулом для врегулювання інших конфліктів у Чорноморському регіоні.
Проте інтерес Одеської області щодо розвитку ГУУАМ не тільки в урегулюванні придністровського конфлікту. Ми сподіваємося на те, що активізація роботи цього об’єднання дасть новий імпульс розвиткові транспортних комунікацій. Тим більше, що за останні роки Україна чимало зробила для розвитку цієї сфери. Йдеться зокрема про два проекти, що були реалізовані в Одеській області - автобан Київ - Одеса і глибоководний судновий хід в українській частині дельти Дунаю. Щодо останнього, то тут очевидні вигоди України не тільки в розвитку транспортних відносин з Європою. Якісно нові можливості відкриваються і для розвитку транспортної системи в межах ГУУАМ. Наскільки відомо, Росія має плани щодо розширення 7-го Дунайського міжнародного транспортного коридору і перетворення його на коридор Дунай - Азовське море, з подальшим виходом до країн Каспійського регіону.
Економічна вигода цього проекту очевидна і головне, щоб економіка вкотре не стала заручницею політики. У будь-якому разі ГУУАМ міг би залучитися до реалізації цього п
