Немає потреби вказувати назву району і села, в якому наш невтомний фотокореспондент Віталій Телятник зробив цей знімок. Дивлюся на забиті вікна, поруйновану наріжну стіну і згадую занедбані хати й будинки в багатьох населених пунктах, розташованих в глибинці, де доводилося бувати у відрядженнях. Де тепер люди, вимушені залишити “насиджені” місця, як склалися їхні долі? Невже і справді, як пророкують деякі соціологи, багато сіл приречені на вимирання? В це не хочеться вірити, бо Україна, що би там не казали і доморослі, і закордонні провидці, немислима без заможного, процвітаючого землевласника. Головне надбання її працелюбивого народу – земля.
Чому ж люди забивають двері, вікна хат і полишають села? Чому дичавіють вишневі й яблуневі сади, а подвір’я й городи заростають буйними бур’янами? Чому молодь не поспішає повертатися в сільську місцевість після закінчення технікумів і вузів? Запитання, запитання, запитання...Хто дасть на них відповіді? Можливо, ті, хто жив під дахом цієї хати, що навіює непогамовний сум, яку запам’ятає безсторонній об’єктив? Зрозуміло одне: доки держава не проявить справжню турботу про сільских виробників, забезпечивши гідну оплату їхньої праці, нормальні побутові умови, процес вимирання сіл буде тривати.
І число покинутих хат із забитими вікнами буде безперервно зростати. А це – дорога в безвість.
