Знову гігантоманія. . .

Зустріч з Героєм України, директоркою ТОВ «АФ«Маяк» Березівського району Зінаїдою Михайлівною Гришко – завжди велика подія для журналістів. Останнім часом Зінаїда Михайлівна рідко приїздить до Одеси, та й у своєму кабінеті не засиджується. Робочий день З.М. Гришко починає ще до світанку на одній з молочно-товарних ферм. А буває, що й у дорозі на Київ, або Миколаїв, в інші регіони, – потрібно розв’язувати нескінченні проблеми, з якими стикається господарство.

– Зінаїдо Михайлівно, перш ніж обговорити наболілі питання агропромислового комплексу, хотілося б довідатися: «Чому ми не знайшли прізвище «Гришко» серед депутатів Одеської облради? Уже й здогади з цього приводу якісь пішли...»

– Я не знаю, які там розмови-пересуди ідуть в Одесі. Але скажу одне: я не балотувалася восени ні за списками Народної партії, у якій перебуваю багато років, ні у мажоритарному окрузі Березівського району. Тому що більше уваги хочу приділити своєму господарству «Маяк», його працівникам, яким зараз, у період соціальних реформ, живеться непросто.

– Кажуть, що у Вас свої погляди на процеси, що відбуваються у сільському господарстві?

– Це дуже гучно сказано. Але постійно аналізувати ситуацію, бачачи обставини на місцях, слід було б кожному керівникові господарства.

Зараз багато говорять про землеробство, про вирощування високих врожаїв і збільшення валового збору зерна. І ми у минулому році одержали на круг 9 тис. тонн зерна.

З вдячністю відзначаю і копітку працю наших механізаторів, і велику допомогу учених з Одеського селекційно-генетичного інституту.

Але ось що мене непокоїть. По-перше, організація закупівлі цього зерна, обурливо низькі ціни, які встановлюються заїжджими зернотрейдерами. Та й постійна гра з квотами щодо продажу цієї продукції за кордон, що ведеться у найвищих кабінетах, важким тягарем лягає на наші плечі.

Є ще один важливий нюанс. Сьогодні з’явилося багато «господарів», які вирощують озиму пшеницю, ячмінь або ріпак. Вони з’являються тільки під час жнив зі своєю технікою, знімають урожай і повертаються додому. Їх зовсім не цікавлять жителі села, його соціальні проблеми. А місцева влада намагається всього цього просто не помічати.

Мене тривожить і той факт, що наші поля практично не одержують органічних добрив. Дійшло до того, що у мене в господарстві вишиковуються черги на купівлю того ж перегною. Але це переважно представники фермерських або одноосібних господарств, городники. Решта ж «підживлює» бідну нашу землю всілякими хімікатами. Це, в остаточному підсумку, згубно впливає і на якість урожаю, і на екологію. Адже залишки цих добрив потрапляють у річки та озера, у питну воду, яку і назвати нею вже не можна.

А учені з цього приводу мовчать. Цією проблемою належним чином не займаються ні виконавчі органи, ні місцеві ради. І довели справу до такого рівня, що бідну землю потрібно просто рятувати. Якщо хочемо залишити хоч щось своїм нащадкам...

– А це тісно пов’язано з проблемою розвитку тваринництва. Чи не так?

– Так, безпосереднім чином. Я уже говорила про органічні добрива. Але людям потрібен не тільки хліб, але і до хліба. А що пропонує наш ринок? Ось на зустрічі губернатора Е. Матвійчука з представниками АПК регіону голова спостережної комісії ТОВ «Троїцький молзавод» Любашівського району Олексій Іванович Димитров прямо заявив, що сьогодні на ринку не купиш ні натурального молока, ні молокопродуктів. Зате назви «веселі» та упакування яскраве!

На телебаченні пройшов сюжет про те, як наші ділки закуповують у Білорусі вершкове масло, а потім «калапуцають» його всілякими добавками. Незрозуміло тільки, куди дивляться численні контролюючі органи.

А всього цього можна уникнути, якщо нормально організувати виробництво тієї ж молочної продукції.

– Ви оцінюєте його рівень як незадо­вільний?

– Поміркуйте самі. Спочатку було дано команду громити громадське тваринництво, розібрати ферми до «останньої» цеглинки. Мовляв, надалі цим займатиметься приватний сектор. Як він займається, можна спостерігати і за статистикою, і за величезним дефіцитом молока і м’яса, яких в області виробляється значно менше, ніж навіть п’ять років тому.

Але люди не винні. Їх просто поставили у такі жорсткі умови, «підживлюючи» усілякими обіцянками про значну допомогу і підтримку.

Скажімо, обіцяли організувати централі­зоване збирання молока у селах – мало що зробили. А якщо молоко і доходить до молокозаводу, то «забирається» задарма під слово честі майбутніх розрахунків. Але багато хто тих грошей так і не бачить, навіть після звернення до суду.

На обласному рівні говорили про створення в селах пунктів штучного запліднення корів – нічого не зроблено. А це дуже позначилося на генотипі корів, їхній продуктивності.

Я, як зоотехнік, коли проходжу повз сільську череду корів, то згадую слова свого покійного професора, який напевно сказав би: «Это отродье – беспородье».

Але ж були часи, коли сільська громада з ініціативи сільради закуповувала на село одного-двох племінних биків, і це знімало всі проблеми. Але сьогодні такою «дрібницею» ніхто не хоче займатися.

– Де ж вихід із ситуації, що склалася?

– Розумієте, за два десятки років людей переконали, що тваринництво – галузь нерентабельна, яка потребує великих затрат ручної праці, цілорічного циклу роботи. А якщо так – то кому хочеться працювати собі на збиток?

У нашій області збереглися окремі «острівки» – господарства, де не поспішали ліквідовувати ферми. Добре, що у нас на той час був уже чималий досвід роботи. І тепер скажу всім відверто: без ферм на селі жити просто неможливо. Тому що з ними, як я сказала, пов’язана родючість наших полів. З ними пов’язано і розв’язання глобальних соціальних проблем на селі. Це гарантована робота цілий рік і, за вмілої організації виробництва, – гарантована висока оплата праці.

Поясню це на прикладі свого господарства, де маємо 600 корів. Одержали у минулому році понад 2400 тонн молока. За один рік збільшення склало 500 тонн.

Цього ми досягли в результаті модернізації ферм. Для цього закупили не імпортне, а вітчизняне обладнання. Кількість корів постійно збільшуватимемо. Вже чекаємо перший приплід. До речі, на реконструкцію молочно-товарних ферм затратили майже один мільйон гривень, але жодної компенсації так і не одержали. Хоча з усіх трибун чуємо про зростаючу щороку фінансову допомогу. Добре ще, що молоко у нас поки що рентабельне.

І ще: там, де працюють молочно-товарні ферми, завжди є шлейф вибракуваних теличок або бичків. Ми таких тварин відгодовуємо за інтенсивною технологією, але без будь-яких біопрепаратів. Звертаю увагу на той факт, що для їхнього утримання не потрібні якісь особливі «хороми». Був у нас такий типовий телятник, де утримували 200 голів на відгодівлі. Провели відновлення, впровадили безприв’язне утримання – і таким чином збільшили «місткість» у півтора раза.

– Зінаїдо Михайлівно, зараз у перспективних планах розвитку тваринництва – молочно-товарні комплекси з карусельними доїльними залами та іншими нововведеннями. Яка Ваша думка щодо цього?

– Досвід багатьох європейських країн свідчить на користь такої перспективи. Але, враховуючи сьогоднішню цінову політику, я дуже сумніваюся, що хтось візьме на себе таку непосильну ношу. Та й інвестора доведеться шукати дуже довго. Йому потрібна швидка віддача від вкладеного капіталу, чекати 5-6 років ніхто не погодиться.

Тому розмови про комплекси з багатотисячним утриманням корів – це далека перспектива. А гігантоманія, що повертається з далекого минулого, лише відволікає від конкретної роботи щодо виробництва молока сьогодні. Людям потрібна натуральна, якісна продукція. І одним-двома комплексами нам проблему не розв’язати. З іншого боку, хотілося б, що обіцяна на перспективу матеріальна підтримка справді знаходила дорогу до конкретних виробників. І процес цей повинен бути під найсуворішим контролем, з подальшим звітом про раціональне використання коштів.

– На згаданій нараді Ви порушували питання про проведення обласних сільськогосподарських виставок...

– Так, це дуже важливе питання, якому приділяється мало уваги. В результаті у минулому році павільйони для великої рогатої худоби залишалися напівпорожніми. Прибули тільки ми і господарство «Зе­леногірське», яким керує Олександр Якович Манзар. Але ж ця виставка є для нас і додатковим аукціоном, де укладаються договори про закупівлю племінних телиць або бичків, іде обмін досвідом роботи при конкретній демонстрації результатів. Говорять, грошей немає. Якщо так і далі триватиме, то виставки втратять своє значення і провадитимуться для «галочки» при порожніх павільйонах.

– Наша розмова показала, що накопичено багато слушних пропозицій, які не знаходять місця в офіційних рішеннях. У цьому переконали й інші виступи. Чому так відбувається?

– Раніше у нас був широкий обмін думками на зустрічах в асоціації сільгоспвиробників. Ми виробляли спільні рішення і доводили їх до Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, до депутатського корпусу обласної ради. Зараз, на жаль, асоціація практично перестала функціонувати, відпрацьовувати загальну думку з тих чи інших питань. Тому вдаємося, по можливості, до інших трибун.

Як запевнив нас губернатор Едуард Леонідович Матвійчук, у цьому разі наші виступи протоколювалися і будуть доведені до конкретних виконавців. Це нас дуже обнадіює.

– Дякую за розмову.

Выпуск: 

Схожі статті