На берегах озера Катлабух в Ізмаїльському районі розташовані села Багате, Кислиця, Першотравневе (перша назва – Гасани), Утконосівка і, нарешті, селище Суворове. До речі, в цих місцях були виявлені сліди племен гумельницької культури, які жили тут у VI столітті до нашої ери. А на північному березі озера кінчався побудований римлянами Траянів вал.
А були вже на межі…
Катлабух – озеро лиманного типу в пониззі Дунаю на його лівому березі – на відстані 10 км східніше від Ізмаїла. Довжина озера становить 21 км, ширина – від 1 до 11 км, площа – приблизно 67 тисяч кв. метрів, глибина – до 4 метрів. Катлабух відділений від річки дамбою й існує в режимі водосховища. Водообмін із Кислицьким гирлом Дунаю регулюється шлюзованим каналом. З півночі в озеро впадають річки Великий (довжина
48 км) і Малий Катлабух. Від основної частини озера відходять дві затоки: Ташбунарська на заході та Гасанська на сході. Верхня частина Гасанської затоки зайнята риборозплідними ставками. Цікаво, що ця затока спочатку з'являється як тимчасова паводкова водойма тільки на межі XIX і XX століть у результаті зсуву ґрунтів, розмивання та підтоплення території (на картах ранішого часу затока взагалі не позначена). А пізніше, після регулювання стоку озера й довгострокового підтримання його на 30-50 см вище рівня Дунаю, перетворився на постійну частину озера.
Частина плавнів з боку Дунаю перетворена на польдери й використовуються під риборозплідні ставки. Щоправда, є думка, що в результаті цього відбулося порушення природного водообміну, і це призвело до погіршення якості води в озері, зменшення рибопродуктивності й біологічного розмаїття.
В озері поширена водна рослинність; з рідкісних рослин трапляється водяний горіх плавучий. У Катлабусі водяться сазан, щука, окунь, червоноперка, жерех, карась, лящ, судак і сом. Рідше трапляються язь, рибець, чехоня та бички. У риборозплідних ставках вирощують і використовують для зариблення озера молодняк товстолобика й білого амура. Є й промисел раків, популяція якого в Катлабусі дуже велика і, за оцінками, в деякі роки доходить до 15 мільйонів особин. На озері здійснює свою господарську діяльність аграрний рибогосподарський кооператив «Придунайська нива» (керівник Федір Паюк).
Крім рибного промислу, Катлабух має значення ще й тому, що на ньому по суті зациклена вся зрошувальна система району, створена свого часу для забезпечення посівних площ необхідною кількістю вологи. За словами Ольги Глух, начальника відділу водних ресурсів Ізмаїльського управління водного господарства, торік Дунай, який підживлюює озеро, пережив одну з найпіковіших меженей у своїй історії. Якщо взяти до уваги ще й стабільно високі температурні показники протягом усього сільськогосподарського сезону, а також низку інших причин (зокрема й випрямлення водостоку румунами, про що піде мова далі), то ми легко знайдемо пояснення, чому поповнення озера Катлабух (прямо залежного від Дунаю) самопливом у період весняного паводка пройшло в мінімальних обсягах, і рівень води в ньому, а також у з'єднаних із ним водоймах, знизився до критичних оцінок. У результаті водойми недобрали мільйони кубометрів води. Так, наприклад, максимальний рівень води було зафіксовано на позначці 1,17 метра (при нормі 1,7 метра). Своєю чергою бюджетний голод не давав можливості робити поповнення озера в належному обсязі за допомогою насосної станції Ізмаїльського управління водного господарства, здатної перекачувати до 680 тисяч кубометрів на добу.
У підсумку влітку випар з водної поверхні став сягати вже 0,8-1,0 см на добу (510-645 тисяч кубометрів). Це призвело до подальшого інтенсивного зниження рівня води, що впав нижче так званої «позначки горизонту мертвого об’єму» (0,7 метра). А до кінця поливного сезону (9 жовтня) був встановлений і сумний рекорд – 0,62 метра. Властиво, не могла не підвищитися й загальна мінералізація води.
Оскільки насосні станції Ізмаїльського управління водного господарства розраховані на забір води при позначці не нижче 0,7 метра, доводилося по кілька разів на сезон робити очищення підвідних каналів і подавати на поливання обмежено придатну для зрошування воду. Робота насосних станцій в умовах мінімального рівня води в озері призводила до виходу з ладу насосно-силового устаткування і водооблікових приладів.
На жаль, через низькі рівні води та її високу мінералізацію в Катлабусі, 2012 року зовсім не проводилося поповнення Лощинівського та Кам’янського водосховищ, мінералізація води в яких значно перевищує допустиму норму: відповідно у 2,5 і 3 рази. Таку ситуацію для бессарабських хліборобів уже можна було сміливо називати критичною й такою, що потребує негайних дій. Для поповнення Лощинівського водосховища Одеським управлінням водних ресурсів було перенаправлено близько 700 тис. грн. І вже до середини лютого перемичку між Катлабухом і підвідним каналом було розібрано й вода нарешті ринула в Лощинівське водосховище. Таким чином, на думку О. Глух, є всі підстави вважати, що вжиті заходи допоможуть цього року вчасно й у повному обсязі забезпечити водою всіх бессарабських хліборобів, чиї господарства зациклені на даному водосховищі.
Вселяє певну надію й інформація, озвучена на одній із робочих нарад із сільськими та селищним головами Іваном Чероєм, начальником Дунайського басейнового управління водних ресурсів, з якої випливає, що цього року, завдяки значному підняттю води в Дунаї вдалося-таки наповнити водосховища на
13 см вище проектного рівня.
Румунський аперкот
Ну, а тепер про транспортну й геополітичну конкуренцію між Україною та Румунією на Нижньому Дунаї, заручником якої в остаточному підсумку поряд з іншими придунайськими озерами став і Катлабух. Відомо, що в нижній течії Дунай, розгалужуючись, створює велику, прорізану густою мережею рукавів і озер болотисту дельту довжиною із заходу на схід 75 км і шириною з півночі на південь 65 км. Ізмаїльський Чатал – мис у вершині дельти Дунаю за 80 км від устя по Кілійському гирлу. Біля мису основне русло Дунаю розпадається на Кілійське й Тульчинське гирла. Отож, іще 1902 року біля мису Ізмаїльський Чатал була створена струмененапрямна дамба, що частково перекрила частину Кілійського гирла Дунаю з метою збільшити обсяг води, що надходить до Сулинського гирла. У поєданні з облаштуванням Сулинського й Георгіївського каналів (їх випрямлення, поглиблення, розширення, зміцнення берегів каменем і бетоном) в остаточному підсумку це призвело до перерозподілу дунайського стоку на користь Румунії. І якщо на початку ХХ століття по Кілійському гирлу проходило 70% дунайської води, то вже на 2003 рік цей показник знизився до 52%. Також додатковим чинником у зниженні української частки у водному балансі річки стало будівництво Румунією штучних водоканалів, які відбирають щорічно близько двох кубічних кілометрів води з Кілійського русла.
До 2009 року існувало вже дев'ять таких точок водозабору. І якщо в природніх умовах вода із заповідних заболочених територій між Сулинським і Кілійським гирлами підживлювала Кілійський рукав, то тепер, після румунського гідротехнічного втручання на цій території, вода з них відводиться в румунське Сулинське гирло.
Зрозуміло, що Румунія й не думає припиняти свої гідротехнічні роботи, а отже, частка стоку Кілійського гирла й далі стрімко падатиме. У підсумку, на думку Григорія Ромалійського, начальника відділу Дунайського басейнового управління водних ресурсів, це неминуче призведе до подальшої деградації української частини дельти Дунаю. Українське Придунав’я вже зараз на межі екологічної катастрофи: міліють, замулюються й відмирають українські рукави Дунаю – Степовий і Дунаець, близька до критичної ситуація в Кислицькому. Це призводить також і до падіння рівня води в придунайських озерах. На жаль, не стало винятком і озеро Катлабух, прямо зав'язане саме на Кислицькому гирлі. Підбиваючи підсумок викладеному вище, слід зробити висновок: проблема відновлення Придунав’я має розв’язуватися на загальнодержавному рівні.
