Чи знаєте ви, що в Одесі, на вулиці Водопровідній, 1, є музей історії міськелектротранспорту? Гадаю, більшість одеситів уперше про це чують. Знайомство з експонатами цієї дуже цікавої культосвітньої установи значно розширить межі уявлення про наше місто та його жителів. Адже історія трамвая і тролейбуса – це ще одна, і досить цікава, сторінка історії Одеси.
Хранителем усіх експонатів є не побілений сивинами пенсіонер, а молодий та безмежно захоплений історією міськелектротранспорту Олександр Сандлер. Він проводить екскурсії, далі збирає архівні документи та спогади тих, хто віддав підприємству не один десяток років.
Комунальне підприємство «Одесміськелектротранс» є одним із найдавніших транспортних підприємств України. Його історія починається з 1880 року, коли концесійне акціонерне об’єднання за назвою «Бельгійське товариство Одеських кінно-залізних доріг» почало будівництво та експлуатацію в місті вагончиків з кінною, а потім і з паровою тягою. Працювали всього два маршрути парового трамваю – на Великий Фонтан (тепер маршрут № 18) і до Хаджибейського лиману (маршрут № 20). Дуже стара трамвайна лінія проходить по Французькому бульвару. Вона була відкрита ще як лінія кінного трамвая у 1881 році. Пізніше її елетрофікували, і по ній пішов вже електричний трамвай. Одним з пасажирів конки на Французькому бульварі був міський голова Григорій Маразлі. Відомий випадок, коли він подарував годинник одному з контролерів конки за зразкове виконання своїх обов’язків.
У залі музею можна побачити анкети-прохання, які в далекому 1910 році заповнювали люди, які бажали стати вагоноводами. Відвідувачам розкажуть і про першу аварію – трамвай ішов у депо і через перевищення швидкості перекинувся в районі Олександрівського парку (нинішній парк Шевченка). Трапилося це у 1911 році. В експозиції представлено проект трамвайного маршруту на Куяльницький лиман, до дуже відомої оздоровниці. Його почали будувати ще до революції. Але сама революція, а потім і громадянська війна перекреслили плани будівництва. Скрупульозні бельгійці у 1916 році французькою мовою вели облік техніко-економічних показників експлуатації трамвая.
Збереглася інструкція, за якою навчали водіїв. Причому, у ній над радянськими назвами вулиць написано дореволюційні. Підготовка водіїв в Одесі не припинялася навіть у період окупації за часів Великої Вітчизняної війни. Щоправда, потім деякі трамваї зникли разом з румунами, які відступили. Їх, як і частину розібраних рейкових колій та новенькі тролейбуси, вивезли, а потім кілька років успішно експлуатували в Румунії. Пізніше, у відповідь на заявлені вимоги, повернули.
У залі музею можна згадати про поливальні трамваї (вагони-бочки), які потім були переустатковані на вагони для перевезення мазуту.
Експонати музею зберігають інформацію про перші одеські тролейбуси, які з’явилися в місті у 1946 році. Один з них був виконаний на базі звичайної вантажівки в майстернях підприємства. І працював досить довго й успішно. Зокрема, Одеський завод шампанських вин обслуговувався таким тролейбусом.
Цікаво, що раніше на великих зупинкових комплексах були приміщення для персоналу і туалети. Про збереженість майна дбали сторожі. Один з останніх таких зупинкових комплексів працював на Грецькій площі до часу її реконструкції.
З особливою гордістю Олександр розповідає про зацікавлення до експонатів з боку професійних музейників.
– У нас є плани трамвайних маршрутів, які проходили по вже неіснуючих вулицях, – говорить він. – Наприклад, трамвай № 29 (тепер № 31) колись ішов не так, як зараз, а повертав на вулицю Циганську (нині Вільямса) йшов далі по дачі Ковалевского. У музеї можна побачити чимало документів, які підтверджують нереалізовані ідеї. Зокрема, тут зберігається проект дитячого тролейбуса. Його розробили в харківському «Діпромісті». Було також розроблено проект трамвая, який повинен був замінити тролейбус № 8. Є креслення різних трамвайних вузлів. По них можна простежити еволюцію технічної та технологічної думки. Для фахівців галузі це справді безцінний скарб. Та й для всіх цікавих громадян теж.
