Чекаю одвіту мов соловей літа

З олівцем в руках прочитав розділ другий Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». У сороковій статті Основного Закону України  чорним по білому написано: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк». Закон України «Про звернення громадян» зобов’язує посадових осіб, на чию адресу надходять письмові або усні заяви, відповідати на них не пізніше, ніж у місячний строк. Та, нажаль, цієї вимоги чиновники дотримуються не завжди. Можу послатися і на особистий досвід.

Ось уже два місяці пройшло відтоді, як надіслав письмову заяву голові КП «Теплопостачання міста Одеси». Прошу розібратися, чому його підлеглі начислили мені плату за послуги, що не надавалися. У зверненні ретельно змалював ситуацію, яка склалась через поганий стан системи опалення не з моєї провини. Мабуть, двох місяців було достатньо, щоб надати мені хоча б якусь відповідь. Але  досі, як то кажуть, ні  одвіту, ні привіту. Без відповіді залишився і мій усний запит до фахівців цього КП про те, як повинно враховувати щодо розміру опалювальної площі квартири положення статті 6 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року. Відповідно до неї член Національної спілки журналістів України має право на одержання окремої кімнати (кабінету)  або на додаткову житлову площу в розмірі не менше двадцяти метрів, що оплачуються в одинарному розмірі. Відповідь була короткою: «Треба тут розібратись». Уже ледь не півроку «розбираються», а я чекаю одвіту мов соловей літа.

В редакцію постійно звертаються люди з проханням допомогти вирішити те чи інше питання, бо їхні звернення до чиновників застрягають у бюрократичному болоті. Два роки наша газета проводила гумористичний конкурс самодіяльних літераторів «Ярмарок сміху». До друку підготовлена книга творів учасників цього літературного змагання – Яни Бричак із Татарбунарів, Олександра Корембліта із Подільська, Анатолія Трухіна із Одеси, Валентини Донцової із Березівки, Олени Бойчук із Кодимського району, та багатьох інших. Начебто є з чого порадіти, та ось у Валерія Бойченка – палкого шанувальника творчості нашого славетного земляка Степана Олійника, одного із засновників громадського благодійного фонду імені великого гумориста, настрій невеселий. Написав він звернення до впливових чиновників з проханням підтримати матеріально видання збірки  українською  мовою, та ні від кого так і не отримав відповіді. І це в той час, коли Президент України Петро Порошенко, виступаючи нещодавно у Львові, наголосив, що держава буде надавати належну увагу книговидавництву.

Гадаю, що багато читачів можуть навести приклади подібного реагування чиновників різних рангів на звернення громадян. І за таке ставлення до вимог законів вони не несуть ніякої відповідальності, бо  параметри у неї чітко не окреслені. Тому навіть Конституція для них начебто не Основний Закон держави, а своєрідна будова, структура, яка сформована на базовому каркасі із узагальнених складових: усі мають право; кожен має право; кожному гарантується. А ось як ці права і гарантії втілюються в життя, для них річ другорядна. Тому я раджу вам, шановні читачі, при зустрічі з чиновником, або звертаючись до нього у письмовій формі, нагадуйте йому, що кожен без винятку зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та Законів України.

Рубрика: 
Район: 
Выпуск: 

Схожі статті