У 1989 році в селі Артирівка Красноокнянського району з'явився перший в області НВК (школа і дитячий садок). Життя тоді йшло своєю чергою. Успішно розвивався місцевий колгосп, інші підприємства. Тут пам'ятають роки, коли в дитячому садку виховувалося понад двадцять дітей. Але потім часи змінилися. І з розвалом колгоспу, коли не стало роботи, люди почали їхати з села. Процес цей був настільки потужним і руйнівним для Артирівки, що довелося закрити дитячий садок. Він не працював протягом п'ятнадцяти років. Тепер навіть у школі залишилося не більше тридцяти учнів.
– Якщо немає дітей у селі, вважайте, воно приречене, – говорить директор Артирівського НВК Павло Пшегалинський. – Тому ми й звернулися по допомогу до голови райдержадміністрації Василя Петровича Арнаута із проханням допомогти відновити роботу дитячого садка. І нам пішли назустріч, розуміючи, що, це, мабуть, практично єдина можливість зупинити тих, хто ще не виїхав.
Голова райдержадміністрації ініціював відкриття на базі Артирівської загальноосвітньої школи I-II ступенів дошкільної установи. Організаційні заходи щодо створення належних умов для його функціонування були покладені на управління освіти і фінансів райдержадміністрації. Було придбано нові меблі, проведено капітальний ремонт будинку. Райдержадміністрація звернулася до райради з обґрунтуванням необхідності відкриття дитячого садка. Райрада на сесії одностайно підтримала цю ініціативу. Спасибі за це і голові райради Миколі Васильовичу Леміщуку.
Павло Петрович, як справжній патріот свого села (він прийшов на роботу до школи у 1981 році, був піонервожатим, вчителем фізкультури, завучем) роз'ясняв людям, чому важливо відродити дитячий садок, і що в цьому знадобиться і їхня активна участь.
Бачачи таке ставлення і керівництва району, і директора навчально-виховного комплексу до дорученої справи, вихователі самостійно, навіть вклавши свої кошти, постаралися якнайшвидше упорядкувати будинок дитячого садка, що стояв пусткою. Підтримали їх на батьківських зборах і жителі села. Вони теж допомогли впоратися з ремонтом.
Дитсадок розрахований на п'ятнадцять дітлахів. Сьогодні їх вже понад десять. Це означає, що батьки можуть спокійно займатися роботою, не хвилюючись, що діти залишилися без догляду.
Павло Петрович працює директором восьмий рік. Хоча учнів мало, але багато хто сумлінно вчиться і домагається добрих результатів. Так, у минулому навчальному році на рахунку вихованців Артирівського НВК п'ять перших місць на олімпіадах з базових дисциплін.
За роки роботи Пшегалинського директором з тридцяти шести випускників НВК дев'ятнадцять, тобто навіть понад половина, стали педагогами. Вони трудяться в одинадцяти із двадцяти шкіл району, три випускники вже самі стали директорами.
Гадаю, досвід Артирівки дає добрий рецепт підвищення престижу вчительської професії. Виявляється, для того, щоб випускники свідомо обирали цю нелегку, але таку важливу професію, треба по-справжньому піклуватися про школу навіть найменшого села, спільно розв’язувати її проблеми і не боятися говорити учням правду про наше сьогоднішнє непросте і непередбачуване життя. Саме такі принципи сповідує Павло Петрович, у чиїй родині педагогами трудяться і дружина, і старший син, і невістка. Після завершення навчання до них долучиться і молодший син. Династія людей, готових не покладаючи рук працювати на благо шкіл району, триватиме.
